Фольклор – скарбниця народної мудрості<span>Усна народна творчість являє собою величезну культурно-літературну скарбницю української мови. На мій погляд, це коштовне надбання, без якого був б неможливим повноцінний розвиток і становлення сучасної літератури. Якби хтось засумнівався в самобутності української культури (а такі люди є), то найкращим аргументом була б українська народна творчість. Наші предки, створюючи приказки й прислів’я, мали мету – описати всі явища, які з ними відбувалися й передати придбаний досвід своїм нащадкам. Вони жили в гармонії із природою. Проводжаючи зиму й зустрічаючи весну, співали ластовиння, улаштовували свято. Дівчини збиралися на вигоні за селом і танцями, співом привертали увагу весни. Для маленьких дитинок матері випікали «жайворонків». Це було начебто уособленням весняного настрою. У давнину люди були більше віруючими. У створенні фольклору взяли участь і церковні мотиви. Наприклад, важливим святом стало Різдво. Колядки, які, ходячи по будинках, співала молодь, сталі зміцненою традицією. По селах ще й дотепер уважається правилом щороку на Різдво поздоровляти один одного колядками<span>У ті часи люди були менш освіченими, тому що вони не могли дозволити собі купувати книжки, ходити в театри – у них просто не було такої можливості. Усна народна творчість свідчить про потреби людей до самоосвіти, до розвитку духовності й культурного рівня. З метою інтелектуального розвитку були створені загадки. Дуже багато в українській народній творчості ліричних пісень. Наш народ можна назвати співучим по праву. До кожного свята була своя пісня. Пісні були на різні теми: і про любов, і про роботу, і козацькі пісні, і пісні обрядні (на народження дитини, на поховання, на весілля). Без пісень неможливо собі представити український фольклор</span>Фольклор – це початковий етап становлення української літератури, невід’ємна її частина. Коли я була маленька, бабуся любила розповідати мені народні казки, які їй колись розповідала її бабуся. Це так чудово, що між людьми існує зв’язок, на яку не може впливати час! Звичайно, щось забувається, дуже багато вже втрачено. Але я вважаю, що ще не пізно зробити спробу зберегти те, що залишилося в народній пам’яті. Люди, які збирають і записують усну народну творчість, роблять величезний внесок в історію й літературу. У фольклорі відбито багато історичних подій, їхнє народне бачення й відношення до них. Якщо ми втратимо й забудемо минуле, то ми не будемо мати майбутнього<span>Народний досвід, що накопичувався століттями, може допомогти нам уникнути деяких проблем у майбутньому. Невже наші пращури з покоління в покоління дарма передавали нам свій досвід? Невже ми не зможемо зберегти пам’ять до тих, хто протягом багатьох століть піклувався про наше майбутнє й сподівався, що ми продовжимо їхньої традиції. Я вважаю дуже корисним існування сучасних кружків для дітей і молоді, де знайомлять із народними традиціями й учать їх поважати. Якби ми більше цікавилися фольклором, розширюючи наш світогляд, наша духовність була б на більше високому рівні. Мені дуже подобається українська народна творчість. Я дуже люблю разом зі своєю бабусею співати народні пісні, слухати її оповідання про минулі часи. Мені здається це дуже цікавим</span><span>А вишита сорочка й заплетена коса, на мій погляд, будь-яку дівчину роблять красунею. Зацікавленість людей усною народною творчістю, його мудрістю й красою сприяє росту рівня національної самосвідомості, який, зараз нам, на жаль, дуже не вистачає</span></span>
Любовь как и дружба в наше время не такая искренняя как раньше,поэтому я считаю,что эта тема тоже важна и может стать вашим вдохновением.
Не могу вам посоветовать конкретное стихотворение,но у того же А.С.Пушкина и С.Есенина их очень много и они все прекрасны,поэтому почитайте парочку и возможно найдете то что вам понравится.
Многие родители гордятся достижениями своих детей. Например, мой двоюродный брат, спортсмен, призер внутрироссийских соревнований по легкой атлетике. Каждый имеет свой талант. Кто-то хорошо рисует, поет, танцует, отличник в учебе, но не я. У меня свои взгляды на жизнь. Не каждый конечно может добиться высоких результатов, и поэтому всегда нужно стремиться ввысь и всегда повторять себе " и я могу принести радость" родителям, которые меня воспитали.
Третья глава повести Владимира Галактионовича Короленко "В дурном обществе" называется "Я и мой отец". В ней рассказывается о взаимоотношениях Васи и его отца.
После смерти матери отец замкнулся в своем горе и почти перестал обращать на мальчика внимание. Вася редко бывал дома и избегал встреч с отцом. Вася рано утром выбирался в окно и уходил в город, а возвращался поздно вечером, тоже через окно. Если Соня, васина маленькая сестра, к тому времени еще не спала, мальчик играл с ней.
По утрам Вася любил ходить за город, наблюдать пробуждение природы. Он бродил по загородной роще, что у городской тюрьмы. Когда поднималось солнце, мальчик шел домой, чтобы позавтракать. Васю звали бродягой и негодным мальчишкой.
Его отец этому поверил. Он пытался воспитывать сына, но ему это не удавалось. Вася видел лицо отца, суровое из-за постигшего его огромного горя, и робел, опускал глаза, замыкался в себе. Иногда отец спрашивал, помнит ли Вася мать. Вася помнил ее, скучал по ней, и ночами горько плакал от боли и горя. Но мальчик не находил слов, чтобы сказать отцу об этом. Если бы отец хоть раз приласкал Васю, то все могло бы быть совсем по-другому.
Пропасть между отцом и сыном увеличивалась. Отец окончательно уверился в том, что Вася - испорченный ребенок. Однажды Вася увидел своего отца в саду, и ему захотелось обнять его. Отец встретил сына холодно, спросив, что ему нужно. Так в шесть лет Вася узнал "ужас одиночества".
Целыми днями мальчик бродил по городу, наблюдал за жизнью горожан. Когда же в городе не осталось незнакомых мест, он стал бродить вокруг старой часовни. Васе захотелось осмотреть часовню изнутри.
