Картина В.Э Борисова-Мусатова "Осенняя песня" - это невероятный шедевр. Глядя на картину, с первого взгляда можно сказать, что художник очень любит эту пору года. Ведь изображенная на ней природа выполнена с любовью и нежностью. А техника, которую использовал художник, крайне сложна и непредсказуема.Перед глазами художника, стоящего на высоком берегу Оки, полноводная река, над нею желтые березы, над головой — серое небо в перистых облаках, а вдалеке виднеется синий лес. На переднем плане — ветви берез, внизу река, на заднем плане — зеленеющее ноле и темно-зеленый с синевой лес. Видимо, художника заворожил этот пейзаж, который отвечал его внутреннему состоянию и настроению. Мастер чувствовал грусть но уходящей красоте пышной природы, и все это понимают, глядя на его полотно. Настроение тоски и печали не покидает всех, видящих этот пейзаж. Одновременно с этим В. Борисов-Мусатов создает настроение спокойствия и упоения красотой выбранного им природного уголка.
Сторія створення. За основу «Балади про Схід і Захід» узято реальний випадок, що стався на північно-західному кордоні британської Індії. Місцевий «абрек» на ім’я Камаль із дванадцятьма бійцями втік на заколотний кордон і вкрав лошицю Полковника. Полковничий син вирушає навздогін та Камалем. Він наздогнав Камаля. відбувається поєдинок не на життя, а на смерть. Однак кожний побачив сміливість іншого, і повага до ворога здолала ненависть. Усе закінчилося досить мирно. Камаль і Полковничий син присягнулися на вічну дружбу, стали братами не по крові, а по духу. Переповідаючи цю реальну подію. Р. Кіплінг насичив її філософським змістом. У баладі йдеться не тільки про зіткнення двох чоловіків, двох ворожих сил, а й про конфлікт двох світів — Сходу і Заходу. Це не лише сторони світу, а й утілення різних вірувань, позицій, світоглядів і урешті-решт народів. Па початку і в кінці твору повторюється строфа, яку автор виділяс курсивом: «Захід є Захід, а Схід є Схід, їм не зійтися вдвох. Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог: Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів, Як сильні стають лицем у лице, хоч вони у різних світів» Дослівно перша фраза балади перекладається так: «Захід є Захід, а Схід є Схід, з місця вони не зійдуть», але весь текст доводить думку про те, що хоча Захід і Схід ніколи не рушать з місця, людина з людиною, незважаючи на різницю в поглядах, національну й релігійну належність, завжди можуть порозумітися Й зблизитися духовно. Це шлях до духовного єднання людства, від чого залежить доля Землі. Світосприйняття письменника відзначається особливою толерантністю. Основна думка — немає Заходу без Сходу, а Сходу — без Заходу, всі частини поєднуються в одному цілому, світ різнобарвний і багатоликий, тому завдання справжньої .людини — увібрати, зрозуміти, поважати й полюбити це розмаїття: завжди є шанс подолати протистояння різних сил та ідей, якщо люди будуть поважати один одного, дотримуватися законів честі й розв’язувати всі конфлікти мирно. Тому завдання справжньої людини — ввібрати, зрозуміти, поважати й полюбити це розмаїття. Це є шлях до оновлення буття всього людства. Ідея балади висловлена не у рефрені, а в словах «той, хто вчора ворогам був, сьогодні товариш нам!» І справа не в тому, що «сильні» гуртуються, а в їхній здатності приносити своєю силою мир туди, де була ворожнеча. Сильні на те й сильні, аби оберігати слабких. Саме це їх і поєднує, і робить «людьми честі”. Слово «благородство» співзвучне зі словом «благо», тобто «добро». Гуманістичний пафос твору — синтез двох начал — Заходу і Сходу, двох світоглядів, цивілізацій двох народів. У творі порушуються проблеми не тільки тогочасної політики Британії щодо східних країн, на першому плані — проблема співіснування різних цивілізацій народів, людей і держав взагалі. Тут автор виступає у ролі Громадянина Світу, якому болить доля всієї Людської Нації. В основу своєї концепції Кіплінг покладає моральний критерій, тому не випадково на початку і в кінці твору згадується Бог і Страшний Суд. Біблійні асоціації підкреслюють авторську думку про моральну відповідальність усіх і кожною та те, що відбувається на Землі. Зло, насильство, війна приводять лише до руйнування людства і людської цивілізації. А мир, взаєморозуміння, злагода можуть запобігти найжорстокішому конфліктові. Автор закликає людей, незважаючи на різницю їхніх релігій і світоглядів, звернутися до вічних цінностей, адже Бог як моральний ідеал є одним для всіх. Події в баладі розвиваються дуже швидко.
Том Со́йер — один из главных персонажей романов Марка Твена: «Приключения Тома Сойера» , «Том Сойер за границей» и «Том Сойер — сыщик». Также появляется на страницах другого знаменитого романа Твена «Приключения Гекльберри Финна».
Том Сойер — энергичный, остроумный, предприимчивый мальчик двенадцатилетнего возраста, сирота которого воспитывает тетя Полли.
Том олицетворяет собой беспечность и замечательный мир детства середины XIX века. Его лучшие друзья — Джо Гарпер и Гекльберри Финн. Когда-то был влюблен в Эмми Лоренс, но позже её место в сердце Тома заняла Ребекка Тэтчер (Бекки). Как вывод можно сказать, что он очень находчивый,энергичный мальчишка, который является интересным и ярким персонажем.
1.Описание степи у Н. Гоголя («Тарас Бульба» )
<span>Степь чем дальше, тем становилась прекраснее. Тогда весь юг, все то пространство.. . до самого Черного моря было зеленою, девственною пустынею.. . Ничего в природе не могло быть лучше; вся поверхность земли представлялась зелено-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов.. . занесенный бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще.. . Воздух был наполнен тысячью разных птичьих свистов. В небе неподвижно стояли ястребы, распластав свои крылья и неподвижно устремив глаза свои в траву. Крик двигавшейся в стороне тучи диких гусей отдавался бог весть в каком дальнем озере. Из травы подымалась мерными взмахами чайка и роскошно купалась в синих волнах воздуха. Вот она пропала в вышине, только мелькнет одною черною точкою; вот она перевернулась крылами и блеснула перед солнцем. Черт вас возьми, степи, как вы хороши!. . </span>
<span>Сначала Гоголь определяет степь как пространство земли. А затем прибегает к метафорам: степь – зелено-золотой океан, синие волны воздуха, брызнули по океану.. . </span>
<span>Необозримость степи подчеркнута фразой: брызнули миллионы разных цветов. </span>
<span>Степь у Гоголя особенная: она живет, дышит, шумит. </span>
<span>В тексте много глаголов, они передают движение и помогают нарисовать «живую» степь: ястребы стояли, крик гусей отдавался, чайка подымалась и купалась. </span>
<span>Прямой порядок слов перемежается инверсией: брызнули миллионы разных цветов, стояли ястребы, подымалась чайка. </span>
<span>Автор использует гиперболу: вся поверхность земли представлялась океаном, миллионы цветов, тысячи птиц, туча гусей; среди многообразия цветов – один колос; среди тысячи птиц – одна чайка. Все до мелочей стремится видеть писатель. </span>
<span>В тексте встретился повтор: неподвижно стояли.. . неподвижно устремив; сравнение: чайка мелькнула черною тучкою. </span>
<span>Картина степи озвучена тысячью птичьих свистов, криком диких гусей. </span>
<span>Атмосферу шуршания в степной траве и движения в степном небе создают также глухие и шипящие звуки: [с] , [ч] , [ф] , [ш] . </span>
<span>Вся степь у Гоголя какая-то сказочная, и он восторгается этой сказкой: Черт вас возьми, степи, как вы хороши!. . </span>
<span>Степь у него не сама по себе, а символ Родины. А она прекрасна. И Гоголь создает великолепную, дорогую и милую сердцу каждого человека картину. </span>
<span>2.Описание степи у И. Тургенева («Лес и степь» ) </span>
<span>Далее, далее!. . Пошли степные места. Глянешь с горы – какой вид! Круглые, низкие холмы, распаханные и засеянные доверху, разбегаются широкими волнами; заросшие кустами овраги вьются между ними; продолговатыми островами разбросаны небольшие рощи; от деревни до деревни бегут узкие дорожки.. . Но далее, далее едете вы. Холмы все мельче и мельче, дерева почти не видать. Вот она наконец – безграничная, необозримая степь!. . </span>
<span>Книга И. Тургенева «Записки охотника» завершается картинами природы. Данная в разное время года (весна, лето, осень) , она символизирует вечное обновление жизни. </span>
<span>В этом отрывке ощущаешь себя спутником писателя: едете вы, глянешь с горы. Удивляет, что у Тургенева есть такая же метафора, что и у Гоголя, – сравнение холмов с разбегающимися волнами. Видимо, эта необозримость, необъятность степи рождала и будет рождать еще не раз ассоциации с морской стихией. </span>
<span>В остальном степной пейзаж кажется у Тургенева более реалистичным и конкретным: холмы, овраги, небольшие рощи, узкие дорожки. Эта реалистичность, может быть, достигается тем, что читатель вместе с писателем осязаемо видит и чувствует степь. Именно поэтому в тексте почти отсутствуют тропы. Ведь Тургенев – это мы. И нам порою только кажется, что холмы разбегаются, овраги вьются, рощи разбросаны, дорожки бегут (олицетворения) . </span>
<span>Как и у Гоголя, тургеневская степь полна движения. В тексте особый синтаксис: длинные бессоюзные предложения. Такие же длинные, монотонные, как сама дорога в степи. Отсюда и повторы: далее, далее.. . и вновь в степь далее и далее. </span>
<span>У Тургенева при взгляде на степь – тоже восторг: какой вид! ; безграничная, необозримая степь!</span>
