<span> головний герой роману — простий селянський хлопець, син теслі з бідної родини — Жульен Сорель. Своєю тендітністю та хворобливістю він викликав ненависть у братів та батька, та й сам зневажав їх. Тому не ігри та пустощі на міській площі приваблювали його, а поглинання книжок та нескінченні розмови з лікарем наполеонівської армії викликали задоволення юнака. І Жульєн, позбавлений користолюбства, сповнюється честолюбних мрій, бажання піднятися вгору, діяти, посісти вище місце у суспільстві. Знання на латині Святого письма, вихованість, приємний вигляд приводять Сореля в будинок мера Вер'ера пана де Реналя на посаду гувернера. Але бунтівнику, борцю з гуртом багатіїв, коханцю пані де Реналь доводиться розпрощатись із "милим" сімейством і попрямувати в Безансон, до духовної семінарії. </span>
<span>Здавалося б, начитаність, знання, уміння мислити дозволять юнакові стати першим вікарієм, піднятись на кілька сходинок угору до своєї мрії, але — не судилось. Позитивні риси Жульєна викликають у семінаристів лють, ненависть, і юнак відмовляється від духовної кар'єри, розуміючи, що громадська думка в провінції реакційна. </span>
<span>Мрії завоювати світ допомагає рекомендація абата Пірара, і таким чином Сорель потрапляє у будинок маркіза де Ла-Моля в Парижі. Він невтомно працює в бібліотеці, вчиться верхової їзди, пізнає світські манери і досягає успіху. Знатна красуня покохала його, Маркіз посилає Сореля у Лондон із секретним дорученням. І все ж таки вищі кола не визнають його талантів та достоїнств, не цінять розум та порядність. Ніколи маркіз не дасть згоди на одруження своєї дочки із селянським хлопцем, плебеєм. </span>
<span>Фатальний постріл у церкві доводить Жульєна до гільйотини, гинуть його намагання піднятися по суспільних сходинках відповідно до своїх природних здібностей і прагнень. В очікуванні страти юнак відмовляється від будь-якої допомоги представників вищого світу, від помилування в разі його покаяння. Наполеонівська гординя, брехня та лицемірство довели Жульєна до загибелі. Суспільству не потрібні такі люди, як він. Місце в суспільстві залежить від грошей та походження. Мрію про славу розбито вщент. </span>
На мою думку опираючись на ситуацію,яка зараз відбувається в Україні,цілковито можна заявити,що роль євшан зілля виконують російські солдати.Вони разом із своїм президентом ведуть підступну і підлу гру з життям українських хлопців.
<span> Повість Ярослава
Стельмаха ”Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера ” розповідає про
веселі, незвичайні, таємничі пригоди.</span><span> Головні герої твору Дмитро Омельчук
і Сергій Стиценко. Вони звичайні школярі-шестикласники з Києва. Хлопці добрі та
чемні. Це видно у їхньому спілкуванні з друзями та дорослими. Любов до книжок
допомогла стати їм винахідливими. Вони перечитали майже всю бібліотеку. На зло
Митько та Сергійко завжди відповідали добром. А наполегливість та довіра один
до одного допомогла їм подолати всі труднощі. </span><span> Хлоп’ята завжди прагнули пізнавати
багато цікавого вони хотіли побачити невідомого звіра, що жив в озері про якого
їм розповів чотирнад - цятирічний
Василь. Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця
сільського озера. Вони оселилися в курені який був збудований неподалік озера.
Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується
вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра
з Юрківки. Не зважаючи на те, що Василь обдурив їх і вигадав дивну, неіснуючу
тварину, хлопці врятували його від загибелі. Бо завдяки Василю вони багато
читали про те, чого не знали, але так їм кортіло дізнатися. Книжки відкрили для
них досі невідомий світ.</span><span> <span>Зараз у нашому
сучасному житті не вистачає таких
образів, як Сергій та Митько. Вони чемні, добрі, мужні, винахідливі та
наполегливі. У наш час таких людей мало, більше злих, жорстоких, лінивих і
недоброзичливих. А ще вони відкрили один одного
і зрозуміли: справжня дружба долає всі перешкоди, змушує дбати про
друга, виявляти турботу навіть у дрібницях.
</span></span>
1. Як осел утик вид мельника.
2. зустрич собаку,яку хотив убити охотник.
3. зустрич кота, якого хотила втопити хозяйка.
4. зустрич пiвня, якого хотiли зробити з нього суп.
5. будынок розбiйникiв.
6. творини прогнали розбiйникiв iз будинку.
7. тварини не пiшли до мiста.
«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»
«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
Мар’яна Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»