от добра добра не ищут- если ты сделал добро одному человеку, то не означает, что тот человек, которому ты помог сможет помочь тебе. если ты даже договариваешься, что ты помог это, значит тот поможет другое задание решить. Такое взаимовыгодный договор не является серьезным, так как тот человек может мало знать или не знать вообще ничего. Отсюда и следует вывод от добра добра не ищут. и это на самом есть святая истина, которую почему то никто не хочет слышать и вникнуть в эту проблему человечества.
слово не воробей вылетит не поймаешь. например, человек сказал своему другу какое-нибудь очень неприличное или очень обидное слово, то тот человек которому он сказал это обиделся и поэтому не разговаривает. надо свои слова контролировать, иначе ничего хорошого от словесного поноса не будет все будут друг-другу говорить непристойные слова.
отсюда и следует второй вывод- слово не воробей вылетит не поймаешь. это вторая проблема человечества. к сожалению конечно
В нашей стране отмечается много хороших праздников. Но для каждого человека любимый праздник свой. Для меня – это Новый год и Рождество. Почему я говорю сразу про два праздника? Потому что как-то уже много лет повелось так, что эти два названия стали неотделимы друг от друга. Уходя на каникулы и взрослые, и дети отмечают сначала Новый год, затем Рождество. Каждый из них очень важен и даёт человеку неповторимые впечатления каждый год.
Почему мои праздники любимые именно эти? Думаю, со мной согласятся многие. Новый год – это всегда ожидание какого-то чуда, начала новой жизни. Рождество – это спокойствие, умиротворение, время задуматься и найти гармонию в себе. Особенно важно это после шумных новогодних отмечаний.
Новый год любим ещё с самого детства. Потому что ни один праздник в году не может дать такого ощущения волшебства. Маленькие мы мечтаем, как под елкой добрый Дедушка Мороз оставит для нас самые заветные подарки. Взрослея, мы уже перестаём верить в сказочного персонажа, но ждём Новый Год, как и прежде.
Так как подарки все так же нас кто-то дарит, но теперь мы ещё и ждём Новый год, чтобы подвести итоги, учесть все свои промахи и достижения. И после этого начать новый совершенно иной год. И почему-то именно такие ощущения испытывают многие из нас. Что наступающий Новый год – это новый жизненный этап.
Рождество, в свою очередь, даёт нам возможность каждый год вспомнить историю этого великого праздника. Оно приносит в нашу жизнь моменты спокойных размышлений, тихих семейных вечеров в рождественские святки. В эти моменты мы больше чем за весь год чувствуем себя сплоченными и любимыми.
С каждым годом все меньше молодые люди ходят петь рождественские песни. Жаль. Ведь эта традиция передавалась из поколения в поколение сотнями лет. Именно в Рождество я люблю смотреть или читать всем известное произведение «Вечера на хуторе близ Диканьки».
Конечно, в жизни каждого есть другой самый важный и, возможно, самый любимый праздник – это день рождения. Это тоже своего рода новый этап и год в жизни. Но, думаю, со мной многие солидарны, что Новый Год и Рождество для каждого из нас являются одними из самых важных и интересных.
30 мар 2007 – Драмтеатр Белорусской армии инсценировал рассказ Короткевича «Паром на бурной реке» — так, недавно в афише театра появился ...
SB.BY - Писатель, время, легенда
4 мар 2004 – Это "Книгоноши" и "Паром на бурной реке". В этих произведениях смысл пересекается с энергичным действием, проявляется позиция ...
Просто статья о спектакле "Воробьиная ночь" | МОГИЛЕВСКИЙ ...
Коротко напомню вам фабулу «Воробьиной ночи» («Парома на бурной реке»? - прим. наборщицы) : в далеком 1863 году под Могилевом на паромной ...
Воробьиная ночь | МОГИЛЕВСКИЙ ОБЛАСТНОЙ ТЕАТР ДРАМЫ
mogdt.ru/content/vorobinaya-noch
Владимир Короткевич (пьеса Алексея Дударева по мотивам рассказа “Паром на бурной реке”, реж. Виктор Куржалов) . Игра стихии без антракта ...
Форум официального сайта Министерства обороны Республики Беларусь ...
Сообщений: 40 - Авторов: 5 - Последнее сообщение: 31 май 2009
... Драматического театра Белорусской Армии Алексей Дударев. - "Паром на бурной реке" - хрестоматийное произведение. Театры не ...
Уладзімір Караткевіч, в сокращении. Краткое содержание ...
<span>Уладзімір Караткевіч, в сокращении. Краткое содержание. Все произведения в сокращении этого автора. Каласы пад "сярпом тваім" · Паром на бурнай ...</span>
Твір "Тіні забутих предків" захопив мене надзвичайною красою зображення гуцульського побуту, органічністю злиття світу міфологічно-казкового і світу реального, нарешті, красою кохання Івана та Марічки.
<span>Казкового характеру твору надають легенди та оповіді, якими він наповнений, трохи незвичайний місцевий колорит, діалектна мова, загалом світобачення, притаманне героям, міфологічний характер сприйняття світу. </span>
<span>З самого початку твору вимальовується перед нами сівіт, наповнений міфологічними істотами, світ духотворний, чарівний і правдивий. У цьому світі знаходять для себе місце головні герої твору, саме в ньому вони можуть існувати. Ось яким був світ навколо Івана, ось як він його приймав: "Коли Іванові минуло сім років, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли повідав про це вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки..." Отже, Іванові світ здавався олюдненим, живим, природа являла собою для нього живу істоту. І, мені здається, це не тому, що був він якимось диваком, а тому що мав дуже чутливу до всього прекрасного душу. Іван міг зрозуміти мелодію природи, відчути правдивість і красу в людині. Саме тому він і покохав Марічку, бо душі їхні були близькі, вони однаково сприймали світ навколо себе, однаково любили музику й пісню. </span>
<span>Я думаю, письменник намагався через кохання головних героїв розкрити своє розуміння ідеального кохання, того почуття, яке може пережити тільки духовно багата людина, почуття, над яким не владні ні час, ні люди. </span>
<span>Але героям довелося зазнати страждання в розлуці, випробувавши своє почуття. Здавалося б, сила їхнього кохання переборола відстань. Іван не забув Марічку, а дівчина не зрадила коханого. Та в житті судилося інакше, бо загинула Марічка, забрала її холодна вода, вкравши у коханого, позбавивши його життя сенсу. І з того часу втратив Іван себе: "Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: "На, жери і мене!" Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останнє дихання Марічки. Блукав по лісі. Поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село". </span>
<span>Навіть одружившись з Палагною, Іван тримав у своєму серці тільки кохання до Марічки. З дружиною жив мирно, спокійно, але без любові. Та Марічка не покинула його, відшукала серед живих, забрала із собою, щоб поєднатися там, в іншому світі, тьмяному, потойбічному, бо кохання ніколи не вмирає. В образі нявки з'явилася Іванові кохана, і він пішов за нею, нічого не лякаючись і не вагаючись. Через такий символічний елемент автор доводить, що справжнє кохання незнищенне. </span>
<span>Але мені здасться, що тема кохання не єдина в повісті. Не менш важливою є тут тема духовної краси. Адже Івана та Марічку поєднала не просто взаємна симпатія. Вони обидва мали високі душі, впевнені розуміння й відчуття прекрасного, обидва любили музику, обидва були творцями, разом складаючи пісні. І життя їхнє було багатшим, ніж життя тієї ж Палагни, цілком зануреної у дрібні клопоти та мізерні радощі мізерного життя. </span>
<span>Повість "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського багато про що змушує задуматися читача. Адже в ній піднімаються такі проблеми, як проблема збереження культури предків, проблема духовності та справжнього кохання. Я вважаю, що це основоположні цінності життя, ті підвалини, на яких воно тримається. </span>
<span>Нехай наше життя вже досить далеке від того природного існування, яке вів Іван, і в ньому вже немає місця ні для чугайстра, ні для щезника, ні для нявок, і ніхто з нас у них вже не вірить, однак суть зовсім не в цьому. Чи вміємо ми берегти культуру своїх предків? Чи продовжуємо ми нести у віки нашу пісню, слово наше прекрасне? Чи не даємо буденним турботам відібрати у нас найголовніші почуття, здрібнити їх? Ось про що варто було б замислитися. Нам необхідно навчитися берегти красу навколо себе і всередині себе, навчитися бачити прекрасне, створювати прекрасне, перетворювати наше буденне життя на прекрасну казку, де немає місця злу, зате є місце справжньому коханню, поезії почуттів, пісні як вираженню наших почуттів, слову як засобу творення духовності. </span>
