Постарацся описати Горбаня,і розкажи що краса головна внутрішня а не зовнішня,бо ж Горбань довів всім що він не поганий і не такий яким його всі вважали)
1. Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою
2. А ще Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв.
3. Як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину завалену. А всього маєтку лишив йому тато букату горба щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле.
4.Від цієї пригоди Іван ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали його Переломаний.
5. Але хоч той горб його переломив, то політки давав добрі. Іван бив палі, бив кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби осінні і весняні дощі не сполікували гною і не заносили його в яруги. Вік свій збув на тім горбі.
6. Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лиш раз у рік, на Великдень, і що курей зіцірував. То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній. Котра раз лапкою драпнула, то вже згинула від лопати або від бука. Хоч би Іваниха хрестом стелилася, то не помогло.
7. Та й хіба ще то, що Іван ніколи не їв коло стола. Все на лаві.
Івоніка та Марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. Вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «Івоніка любив її [землю]. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». Такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – Михайла та Сави.
Таким самим був Михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» Саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка Федорчуків. Його кохана Анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. Для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим Михайлом. Але його віддають в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами.
Молодший брат Михайла Сава зображений повною протилежністю: «Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться.» Лінивий, безсоромний та повний заздрощів хлопець, він прагнув до свободи: від батьківських життєвих настанов, від землі, а сам попав під вплив Рахіри, та став лишень її знаряддям для збагачення. Рахіра, двоюрідна сестра Сави, була хитрою та підступною. Вона не хотіла працювати, її цікавив лише статок, якого вона прагнула здобути в будь-яку ціну. Рахіра, закохавши в себе Саву, підмовляє його до братовбивста, аби земля брата дісталася Саві. В свою чергу Сава розуміє різне ставлення Івоніки до своїх синів і засліплений образою та коханням до рахіри, вбиває Михайла, щойно він повертається з рекрутів.
<span>Івоніка та Марійка відчувають свою провину за те, що сталося. До кінця життя Івоніка буде тяжко працювати, аби відмолити гріх Сави. До кінця життя Івоніка так і не зрозуміє, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою абсолютну владу, приносить набагато більше болю та страждань, ніж врожаю.</span>
Що таке людське щастя? Це питання не з простих. Людина народжується, вчиться, працює, знаходить другу половинку, виховкє дітей, здавалося б, життя таке довге, але, чи так це? І що воно те щастя?
Мабуть, у кожного воно своє. Хтось вступив до бажаного ВУЗу, і для нього це щастя. Хтось виграв у лотерею, хтось привіз золото із змагань, хтось відпочив біля моря.... А хтось проводить час з сім'єю, з дітьми і вважає себе найщасливішою людиною на землі. Для когось достатньо бути ситим, одягненим, мати дах над головою, а хтось мріє про великі досягнення, про славу, визнання.
Мені б хотілося, щось зробити важливе в цьому житті, щоб моя праця і знання приносили людям багато користі, можливо навіть рятувало їм життя, тоді б для мене це було б справжнім щастя.
1 РОЗДІЛ
В даному творі розповідається про Вітька який був закоханий у Галю. Про свої почуття до Галі він розказав своєму другові Федькові. Щоб завоювати серце Галі вони хотіли заспівати їй серенаду з гітарою яку вони позичили у біблітотеці сестри Федька і капелюха якого вкрали у сусіда. Їхній план зірвався тому що не було погоди на зоряне небо, а коли настав той день коли хмари розвиднілись, вини всештаки заспівали серенаду але не під Галіним вікном а баби Хвірї. Потім федько проговорився Галі що Вітько любить її. І Вітько пішов до Галі на побачення вона мило його попросила поносити води в бочку а за той час кудись пропала хлопчина разом із своїм другом працювали. На наступний день відбулось то ж саме тільки з дровами і Вітько побачив як Галя йшла з Петром і усміхалася. Петро був його ворогом і дуже розсердився на Галю називав її зміюкою. Також був розсердений на Петра і зробив дуель в якій вони мали битись на смерть. Петро думав що це був жарт і що вони тільки пограються але Вітько був готовий віддати життя заради Галі. Перший постріл отримав Вітько, але Федько насипав йому забагато пороху і зброя вибухнула і він був весь в сажі. Потім Петро злякався і закликав участкового і втік. Федько також встиг сховатись а от Вітька спіймали завели в стодолу. Невдовзі і завели Петра. Коли участковий вийшов хлопці все обсудили і було відомо що Петро не має ніяких почуттів, просто він вирішив трішки попікапити <u>Галю а вона його також використала бо попросила пополоти кукурудзу. Хлопці побачили футляр для зброї і хотіли провчити участкового. Але там був не пістолет а їжа і вони посмакували її. Участковий зайшов і відпустив хлопчин. Невдовзі прибігла Галя і Федько. І Галя дуже переживала за Вітька і почала обмивати його від сажі і поцілувала в щічку. - ЦЕ ПЕРШИЙ РОЗДІЛ</u>
