З книгою треба поводитися чемно, як з людиною, берегти її не завдавати їй шкоди, коли надірвалась підклеїти
Однозначно що світ врятує не зовнішня краса, а внутрішня, душевна краса!
22 школа ? . . . . . . . .
Школа-мій другий дім. Вона дає мені можливість стати розумним, готує до дорослого життя, допомагає вирости справжньою людиною. Я ціную ії, люблю і завжди хочу бачити ще кращою.
Якби я мав можливість, то зробив би так, щоб в школі завжди було тепло, навіть в сильні морози. Хотів би, щоб оформлення кімнат часто змінювалось, відтворювало різні куточки світу. А ще-сучасне обладнання для кожного учня, індивідуальні зручні парти, можливість самому визначати періоди навчання і відпочинку, бо всі втомлюються по різному. В класах-по 8-10 учнів, які обирають предмети до душі. Мені дуже подобається астрономія, а вивчатиму Ії ще не скоро.
Гарному не має меж. Я розумію, що в майбутньому школи будуть нагадувати наші сьогоднішні мрії. Та жаль, що це буде ще не скоро і я не зможу навчатись в такій школі.
Школо, мила школо!
Ти мій шлях до знань,
Ключик до майбутнього,
До здійснення бажань.
<span>Новела «За мить щастя» писалась, коли в літературу прийшло більше трагічної правди про війну. На той час О. Гончарем був написаний роман «Людина і зброя» про трагедію студентського батальйону, бійцем якого був і сам автор; у його уяві окреслювався роман «Циклон» про страшну табірну одіссею радянських полонених. Через те не дивно, що новела «За мить щастя» сповнена болю, суперечностей, побудована на багатьох опозиціях.</span>Її задум виник у далекій Бірмі, у місті Рангуні. Тамтешні молоді солдати з автоматами й храми-пагоди, що нагадують оповідачеві «стоги жовтогарячого жнив’яного блиску», стали імпульсом спогаду про давню історію. Очевидно, цей архетипний образ сонячних жнив, снопів, полукіпків, як символ життя, зберігався в підсвідомості автора ще з повоєнного літа поруч із образом смерті як кари за смерть. Але тієї смертної кари не приймала душа автора, котрий пройшов крізь пекло війни и таборів. Більше того, смерті на війні протиставлено радість життя й кохання — і ті дві смерті вже після вшни, коли фронтовикам мріялося про В1ЧНИИ мир. Свої давні тривоги й сумніви автор відбив у слові, воскресивши найбільш вражаючі епізоди тієї давньої історії и намагаючись осмислити те, що сталося...Скупими деталями окреслено історичні умови, здавалося б, локальної події, що сталася на жнивах у полі, біля угорського містечка, поруч із яким розташувалися окупаційні частини, «солдатська цивілізація», як не без іронії висловлюється оповідач про землянки, споруджені в колишньому графському лісі. У ситуації, що склалася, не могли не виникати проблеми взаємин солдатів і місцевого населення. Автор подає лише окремі деталі кризових моментів тих відносин: «боєць лежить на винограднику затоптаний, поглумлений, з перерізаним горлом»; трапляється, місцеві любителі вина и «бійців споюють».<span>
</span>
