<span>Леонід Кисельов відомий українському читачеві на Заході з невеличкої добірки поезій та короткої біографії, надрукованої в журналі "Сучасність" (1973,7-8) і із статті Івана Кошелівця, вміщеної в цьому ж журналі в 1981 році. На Україні, до появи його перших українських віршів у 1968 році, ім'я Кисельова було знане тільки вузькому колу київських письменників старшої та молодшої генерації. </span>
<span>Матеріали його життєпису дуже скупі. На основі коротеньких уведень до його віршів, що друкувалися в радянській періодиці, посилань на його особу в "Веселому романі", написаному його батьком у 1970 р., оповідання Юрія Щербака (Щербак Ю. Маленька футбольна команда. Оратарія для голосу і дитячого хору. Пам'яті молодого поета Леоніда Кисельова //Дніпро. -1972. -4. -С.69-83), присвяченого Кисельову (чи Льоні, як усі друзі його залюбки називали), та інших знахідок, хочемо накреслити бодай загальний силует цього, з багатьох поглядів, непересічного поета й непересічної людини. </span>
<span>Народився він у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного письменника Володимири Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лейкемії, проживши всього двадцять два роки.</span>
<span><span><span>Тема твору: зображання страждання шахтарського хлопчика Павлика через вади у стані здоров'я (горб), що сприяло негативному, зневажливому ставленню до нього сільських хлопців.
Ідея твору: уславлення дитячої доброти, щирості (Павло); засудження жорстокості у стосунках між дітьми, ставленні до природи, навколишнього світу.
Головна думка: головне в житті людини — бути добрим, порядним, чемним, цінувати дружбу, взаємодопомогу; на зло відповідати добром (за законами Біблії).
Жанр твору: соціально-побутове оповідання.
Сюжет твору:
Павлик — малий горбань, хлопчик-каліка, що живе в убогій шахтарській халупі разом з матір'ю — вдовою і дідом Антипом. Він тягнеться до дітей, хоче з ними гратися, ділитися своїми радощами, але зазнає від своїх ровесників лише зневаги і знущання. Тяжко переживає Павлик своє каліцтво, гірко доводиться його матері, захищає внука дід Антип. Життя не озлоблює їх, вони залишаються добрими і чесними, терпляче зносять біду.
Композиція твору:
Оповідання складається з 6 розділів, пов'язаних між собою історією гіркої долі малого хлопчика Павлика, який втратив здоров'я через батька-п'яницю і став горбатим.</span> <span>Герої твору: Павло (малий горбань), дід Антип, мати Павла, Захарко, мати Захарка (тітка Явдоха), Пронька, дівчата.</span></span> <span> Характеристика головних героїв. Павлик:
Онук старого шахтаря Антипа незвична дитина. Павлик був маленьким, худеньким, а на спині в нього виріс великий горб. Хлопчик дуже хотів пограти з хлопцями, але дідусь не пускав його туди, бо знав, якими жорстокими можуть бути малі розбишаки. Проте дівчатка зовсім не помічали незвичну зовнішність Павлика. Вони любили дивитися в його великі лагідні сині очі, коли хлопчик розповідав їм безліч різних історій та казок. Заводій усіх дитячих ігор і бійок Захарко завжди намагався хоч чимось дошкулити Павлику. Він дражнив хлопчика горбанем, знущався з його безпомічності. Якось у свято діти вирішили піти у степ. Павлик уже бував тут. Йому подобалося ковзати чобітками по цілині, дихати на повні груди запашним повітрям, стежити за сріблястими хмарками. У степу хлопчик забував про вбогу шахтарську халупу і своє життя каліки. Йому хотілося піднятися високо до жайворонків, щоб разом з маленькими пташками оглядати землю. Душа хлопчика жила у хворому, скаліченому тілі, але залишалася вона доброю, люблячою. Павлик умів пожаліти і беззахисну тваринку чи птаха, і свого кривдника Захарка. <span>Захарко:
</span><span>Хлопчики іноді бувають дуже жорстокими. Ось і Захарко не пожалів майбутніх пташенят, ледь не скалічив Павлика. Меткого, міцного, здорового Захарка, здавалося, не могли виховати ні штурхани матері, ні ремінець діда Антипа. Від розправи він міг сховатися у шахті, залізти на високу драбину. Здається, Захарко нікого не боявся, ні на що не зважав. І яким було здивування діда Антипа і матері Захарка Явдохи, коли діти подружилися. Те, що не могло зробити покарання, зробило добре ставлення хлопчика-каліки Павлика до забіяки Захарка.
</span> </span></span>
Новела «Intermezzo» — один із кращих творів Михайла Коцюбинського. Тема — роль митця і призначення мистецтва в суспільстві. В основу твору лягли враження автора від перебування в селі Кононівці, куди він їздив на перепочинок. М. Коцюбинський любив природу, але спочатку й вона викликає відразу. Втома міцно тримає душу письменника, він бореться з нею за свій душевний спокій. І втома поступово відступає. М. Коцюбинський милується природою, подовгу гуляє полями. У листі він зізнавався: «Так полюбив земні простори, сонце, що мені жалко години, проведеної у хаті». Саме тут, серед кононівської природи, зустрівся автор з дійовими особами новели.
У підзаголовку до «Intermezzo» написано: «Дійові особи» і подається їх перелік. Зозуля, жайворонок, три білі вівчарки, ниви, сонце, моя утома, людське горе. На перший погляд, їх і дійовими особами не назвеш, та вони тісно пов'язані між собою, доповнюють одне одного, зумовлені ідейним змістом. Спочатку природа ніби протистоїть ліричному герою: «На небі сонце — серед нив я». Поступово відновлюються сили героя, сонце змінює його настрій, стає бажаним гостем. У закличних словах: «Погаси сонце й засвіти друге на небі...» відчувається готовність героя до нової боротьби. Розгортанню образу сонця допомагають зозуля й жайворонок. Під натиском сил природи відступає «утома». Спершу вона повністю заволоділа героєм, та проходить час, і вона нагадує про себе тінню чи хмаринкою на якийсь час та й поступається місцем сонцю.
Образ селянина — це втілення народного героя. Зустрівшись із ним, герой відчув усі страждання бідного безземельного затурканого селянства. Образ селянина уособлює народ, за щастя і свободу якого повинен боротися митець своїм художнім словом. Ліричний герой співпереживає горю селянина, думає про долю трудящих.
Новела «Intermezzo» — суцільний пейзаж, і в той же час ми не бачимо природи, не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами — душа ліричного героя. Саме душею заволоділа втома, саме в душі грає жайворонок на голосній арфі, глибоко в душу западають слова селянина. «Дійові особи» символізують складну боротьбу, що відбувається в душі героя, передають, як поступово, відпочиваючи, приходить він до усвідомлення необхідності боротьби.
<span>Дійові особи новели «Intermezzo» — символи суперечливих почуттів та переживань ліричного героя, який втілює кращі риси митців своєї епохи. </span>