<span> Леонід Глібов </span><span> написав </span>
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір. Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям. Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню. Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі… Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч. Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо. <span>Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя</span>
Як говорив Сенека “Люблять Батьківщину не за те, що вона велика, а за те, що своя». Я гадаю, що для кожної людини найріднішою є та земля, на якій народився і живеш, де почуваєш себе вільно відкрито. І ця земля — Батьківщина. Це одна з найбільших цінностей у нашому житті, яку ти не обираєш: вона дана тобі батьками як спадок, який маєш любити й берегти, щоб передати власним дітям. Її не вибирають за своїм смаком і бажанням, точно так, як не вибирають собі матір.
Влучно написав про Батьківщину та батьків Василь Симоненко у своєму вірші “Лебеді материнства”:
“Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати”.
<span>Прикладом справжньої </span>любов<span>і до батьківщини є геній українського народу, видатний поет Тарас Григорович </span>Шевченко<span>. Вражає те, що він навіть на засланні у жорстоких умовах писав поезії,зокрема “І виріс я на чужині”, де говорив, що для нього немає нічого кращого, як «Дніпро та наша славная Вкраїна…». Я вважаю, що непереможна </span>любов<span> Тараса Шевченка до народу й Батьківщини є взірцем щирого патріотизму. Адже для того, щоб бути патріотом своєї держави, треба бути відданим їй серцем і ,головне, знати “яких батьків ми діти”. І звичайно ж ніколи не слід забувати слова Володимира Сосюри:</span>
“Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову
І мову її солов’їну.”
<span>Отже, Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду. Як і рідна мати – це твоя доля, яку треба приймати такою, якою вона є , а також любити і цінувати всім серцем.
</span>
У XX столітті на початку сімдесятих років «ракотворчість» відроджує В. Лучук.
А вже у 1991 році з'являється об'єднання «Голінних ентузіастів рака літерального» — творчий гурток поетів — паліндромістів «Геракліт», яскравими представниками якого стали М. Мірошниченко, В. Женченко, А. Мойсієнко, І. Іов, Н. Гончар та інші.
Доброта,любов,взаємопідтримака,та розуміння у творі приносять Сашко,та Софійка.Сашко,завжди був поруч з Софійкою,не кидав її у біді навіть тоді,коли їм загрожувала небезпека,а Софійка у свою чергу приносила любов та доброту людям,яким потрібна була допомога.