Это город, в котором “маленькие люди” пропадают бесследно. В нем одновременно существуют улицы, где и ночью светло, как днем, с живущими на них генералами, и улицы, где помои выливают прямо из окон, тут обитают башмачкины. Переход от одних улиц к другим Гоголь изобразил через их освещение и шинели чиновников: если на бедняцких улицах освещение “тощее” и воротник на шинели из куницы редкость, то чем ближе к богатым районам, тем ярче становится свет фонарей и тем чаще попадаются бобровые воротники. В “Шинели” описывается свободное времяпрепровождение мелких чиновников и других бедных людей. Так, некоторые шли в театр или на улицу, другие на вечер, а третьи к какому-нибудь другому чиновнику поиграть в карты и попить чаю. Дворовые же и “всякие” люди сидели по вечерам в небольших лавочках, проводя время
Идти дорогой жизни я думаю что то что мы будем идти дорогой счастья которую мы вибираем сами потому что жизнь это мы а мы это счастье.у каждого человека совершенно разная жизнь и разные взгляды на нее.кто то счаслива а кто то нет. Хотя я думаю что не счастных людей нет на этой прекрасной жизни. Иди дорогой жизни
Своєрідність визначення і розв'язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я")Глибоке знання народного життя, вміння пропустити його крізь свою художню уяву та душу, артистичне володіння народною мовою допомогло Івану Семеновичу Нечую-Левицькому створити справжній шедевр української національної культури — повість "Кайдашева сім'я". Письменник з великою майстерністю показав життя українського села після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок на прикладі сім'ї Кайдашів.Проблема батьків та дітей є провідною темою багатьох творів як у світовій, так, зокрема, і в українській літературі. Проблема ця вічна, і висвітлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цікаво. Головне для розв'язання цього конфлікту, на мою думку, є усвідомлення його причини. Основною ж причиною конфлікту між старшими та молодшими Кайдашами є нескінченна суперечка за "моє" і "твоє", дрібновласницькі інстинкти Кайдашів. Внаслідок сутичок і боротьби за приватну власність люди стають жорстокими, жалюгідними, руйнують родинні зв'язки, плямують власну гідність та близьких їм людей.Але є, на мій погляд, тут ще один аспект — віковий: старість не хоче поступатися своїми позиціями молодості. Чесно кажучи, глибоко в душі мені дуже жаль старих Кайдашів, що весь свій вік працювали, примножували добробут, ростили синів. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батьківське "моє" вони відповідають гострим опором. Та їх теж можна зрозуміти, бо в перші десятиріччя після скасування кріпацтва свідомість селян зазнала суттєвих змін, що внесли в життя темного, забитого віками панщини народу нові капіталістичні порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашів, що складається з двох поколінь. Думаю, крім двох названих причин конфлікту ("моє" — "твоє" та "старість — молодість"), автор висвітлює ще одну: протиріччя між старим і новим ладом. Саме соціально-побутове середовище спотворює характери героїв повісті, що стикаються у конфлікті "батьки та діти".Нечуй-Левицький розв'язує цю проблему з досконалою майстерні стю: він створює на сторінках повісті родину, де у кожного її члена свій, несхожий на інші, майже протилежний характер. Але всі вони об'єднані однією ідеєю: мати побільше "свого". Старий Омелько Кайдаш — працелюбний стельмах, але знівечений духовно і фізично панщиною. Пияцтво поглиблювало його бездуховність та егоїзм (у сцені його відмови полагодити дорогу). У жорстоких родинних сварках та колотнечах розкривається власницька сваволя Кайдашихи, хоч у глибині душі вона добра і турботлива. Представниками молодого покоління виступають сини Карпо і Лаврін та їхні жінки Мотря і Мелашка. Характери у них протилежні: черствий та рішучий Карпо контрастує з поетичним Лавріном, який "собі на умі". Наприкінці повісті ми вже бачимо братів, що мало чим відрізняються один від одного: безперервні родинні сутички за "моє" і "твоє" зробили їх егоїстичними та впертими. В атмосфері грубості міняється і ніжний характер Мелашки, уподобившись сварливому характеру Мотрі.Конфлікт тимчасово згасає, коли всохла груша: сім'ї помирилися. Та тільки мені чомусь здається, що із висиханням груші "всохли"<span>і родинні взаємини. Так, сварок, може, вже й не буде. Та чи буде родинна єдність? Тільки мир і взаємодопомога можуть принести щастя і впевненість у майбутньому, а це, на жаль, мені вбачається уже втраченим безповоротно.</span>
При слове «осень» невольно становится грустно. Сразу перед глазами появляются тяжелые облака, которые застилают небо. Они плачут целыми днями, поэтому выйти на улицу невозможно. Все люди начинают сильнее кутаться и достают огромные зонты. Кругом грязь и слякоть. Хочется быстрее забежать в теплый автобус – и добраться до уютного дома.
А вот Левитан передал нам свою осень. Он изобразил дорогу, которая ведет к заброшенным домам. Она петляет, путается между полями, добирается до старых построек – и снова стремится вдаль. Дорога вся измученная, покрыта выбоинами и ямами, поэтому ехать по ней очень трудно.
Над этой дорогой и забытыми домами нависло тяжелое небо. Оно так близко прижалось к земле, что готово с ней соединиться. Тяжелые тучи постоянно балуют холодным, обжигающим дождем. И жителям ветхих домиков остается только одно – робко дожидаться прихода зимы.
Чтобы передать ненастную осеннюю погоду и изобразить простую сельскую дорогу, художник выбрал самые мрачные краски. На картине преобладает коричневый цвет, который слегка разбавлен серыми и черными красками.
<span>Любовь-кольцо,а у кольца нет конца.</span>