Да, это баллада. Есть ещё какие нибудь вопросы?
Для кожної людини слово щастя має своє особливе значення, пов’язане з тим, як складається її життя. Для багатьох щастя – це матеріальні цінності, забезпечене життя. Для духовно багатих людей більшу цінність має можливість духовного розвитку та збагачення. Іноді трапляється, що щастя – це те, чого не вистачає або зовсім немає в житті. Тоді людина намагається знайти це, зробити так, щоб збулися її мрії, — і це вже для нeї щастя.
Проте, мені здається, що в загальному, спільному для всіх значенні щастя – то гармонія.
Не так багато треба нам у сучасному житті. У всіх є можливість працювати та забезпечити себе всім необхідним. А ось без спілкування людина жити не може. Обмінюватися новинами, ділитися враженнями, дізнаватися про нові події та цікаві факти – це все закладено в природі людини. Крім того, спілкуватися з цікавими людьми – велике задоволення.
У кожного з нас своє уявлення про щастя. І, на жаль, занадто багато хто вважає, що щастя укладено в матеріальному майні, фізичнiй зовнішності, приємних відчуттях, почестях, слави. Дехто вважає, що рахунок у банку і комфорт - це і є щастя. Не слід заперечувати матеріальну сторону життя, але не менш важливо зрозуміти, що по-справжньому щаслива людина радіє тому, що у неi є в житті, радіє людським взаєминам - любовним, професійним і т. д. Тобто щастя йде від нас самих, зсередини . Немає ніякого відчуття внутрішньої порожнечі, людина сповнена життя. Щастя залежить також від нашого вміння сприймати життя через події і через людей. Щастя - це коли розум відкритий іншим реальностям, іншим сприйняттям життя. Таким чином, все, що ми робимо, говоримо і думаємо, повинне узгоджуватися з нашою сутністю, з нашим способом сприйняття життя.
В образі Сомка автор відобразив свій ідеал гетьмана — освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту, відновити давню славу України.<span>Яким Сомко виступає проти поширення в Україні «шляхетських звичаїв», тобто впливу Польщі, й думає виступити проти Тетері. Гетьман зневажає запорозький демократизм.</span>Сомко відмовився тікати з в’язниці, і не лише тому, що не міг жертвувати заради цього життям товариша, а ще й через те, що не хотів міжусобиць, кровопролиття, які неминуче можуть повторитися в новій боротьбі за булаву. Його образ змальований у романтичному плані. Це виявляється і в зображенні його зовнішності: «був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі.В образі Якима Сомка є й суперечливі, не зовсім привабливі риси, які можна зрозуміти лише в контексті традицій: зневажливо ставлячись до запорожців, він обожнював Кирила Тура за героїзм, відданість і мудрість; образив Лесю, коли в її присутності перевагу надав Кирилові Туру, дотримуючись козацької моралі; після поразки відмовляється від порятунку й подальшої боротьби, але робить це не лише заради друга, а й для спокою в суспільстві.
Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.Характер Брюховецького як історичної особи, його способи досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.Іванець навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних».Лицемірство Брюховецького виявилося у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.