План
1. Спогади про давнє минуле України
2. Чорна хмара з-за лиману вкриває небо і сонце
3. Козаки вирушають у подорож на човнах
4. Козаки пливуть по морю, що хвилюється
5. Попереду пливе отаман і веде козаків
6. Козаки пливуть у Царград "до султана у гості"
Чого вчать нас казки?<span>Одного разу дали в школі завдання намалювати героя улюбленої казки. А на вулиці світило сонечко. Так і хотілося пограти з хлопцями у футбол. На думку спали чарівні слова: «По щучьему веленью, по моему хотенью», яким навчила казкового героя Ємелю щука, піймана в ополонці, на подяку за повернуту волю.
Тоді Ємеля відразу на річці вимовив ці слова — і цебра з водою самі піднялися в гору, прийшли до хати та й стали на лавку. Сокира в Ємелі сама стала колоти дрова. Однак я не Ємеля і живу не в казці. Довелося самому малювати. А намалював я щасливого Ємелю. Чому його? Тому що він нікому не бажає зла, а люди довкола нього спритники, хитрують, але їм не везе, а щасливим стає Ємеля. У нього, а не в когось іншого закохалася царська дочка, і зробився він багатий і знатний.
Подобається мені ця казка, як і інші, тим, що їхні герої завжди виходять переможцями, а зло покаране. Незважаючи на знущання мачухи і її злих дочок, Хіврунька стає щасливою. Дочка старого з казки «Морозко» рятується від смерті і повертається додому з подарунками. Морозко пощадив її за мужність і терплячість.
Історії вовка й лисиці, кози-дерези, птахів, звірів, з якими трапляються дивні пригоди, часто відбуваються з людьми. Котиться дорогою задерикуватий колобок і співає: усюди йому вдача. Від дідуся з бабусею втік, не з'їли. Втік колобок від вовка, навіть від ведмедя. І так зазнався, що не побоявся сісти лисиці на язичок. Лисиця його і з'їла. А хіба не трапляються такі історії із зарозумілими людьми, що втрачають відчуття міри і тому терплять у житті поразки?
Я люблю казки за те, що у вимислі є правда. Казки пронизані добротою, вони застерігають від дурних вчинків, учать любити друзів і не залишати в біді людину або чотириногу істоту. Розказані в казках історії запам'ятовуються на все життя
Ну про сказу нашел
</span>
Уперше повість була надрукована 1830 року в «Отечественньїх записках» під назвою «Бісаврюк, або Вечір проти Івана Купала. Малоросійська повість (з народної оповіді), розказана дячком Покровської церкви». Ця публікація зазнала втручання редактора журналу і викликала обурення Гоголя, який був дуже вимогливим і непоступливим шодо правок своїх творів, а тому письменник більше не співпрацював із цим журналом.
В основу повісті «Вечір проти Івана Купала» покладено українські народні легенди, пов’язані з Івановим днем.
За язичницьких часів головним літнім святом було свято бога Купайла, шо припадало на пору літнього сонцевороту. Із прийняттям християнства язичницьке свято збіглося зі святом Івана Хрестителя, а народ назвав це днем Івана Купала.
У народі ходять легенди, що ніч проти Івана Купала сповнена чудес: чути мову звірів і птахів, рослини переходять з місця на місце, вогняною квіткою зацвітає папороть, а той, хто знайшов цю квітку, зможе віднайти заховані скарби. Чудовиська та відьми намагатимуться відібрати квітку, але її власник має тікати з лісу, не озираючись. Коли ж обернеться, то збожеволіє або загине. Часто платою за знайдені скарби є пролиття крові, продаж душі, убивство.
Народ вірив, що цієї ночі темні сили мають найбільшу” силу. Купайло за часів язичництва вимагав принесення жертв, але і залишатися вдома проти Купала — гріх, бо тільки в цю ніч відкривається Небесна брама і боги чують усі молитви людей, а трави набирають найбільшої цілющої сили. Тому у вечір проти Івана Купала дівчата плели вінки із трав і квітів, ворожили, пускаючи їх за водою, молодь запалювала вогнища і, щоб очиститися, стрибала через вогонь; запалювали колеш і скочувати його в річку, що символізувало поворот сонця на зиму.
Гоголь у повісті «Вечір проти Івана Купала» поєднує чарівні і страшні казки про нечисту силу і віднайдення скарбу з елементами сучасної йому романтичної літератури. Ця та інші повісті збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» стали своєрідним випробуванням майстерності письменника.
Ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. Людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. Коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. Не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. Як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.
Але проблема у тому, що будь яка брехня з часом стає відомою і завдає більших неприємностей, аніж сама ситуація, що провокувала людину на брехню. Тоді наслідки можуть бути дуже непередбачуваними і людина втратить контроль над своїм життям. Ще одна неприємна риса брехні полягає в тому, що вона затягує людину, як сипучі піски, адже щоб заховати ще глибше одну брехню, треба вигадати дві нові тощо.
Людина, яка бреше, також втрачає внутрішній спокій. Кожну хвилину вона – свідомо чи ні – чекає того моменту, коли всі дізнаються правду. Це завжди впливає на поведінку та здоров’я. Крім того, нові й нові вигадки віднімають купу сил, які можна було б пустити в більш корисне русло, наприклад, в творчість.
Окрема мова про відносини. Ніщо не руйнує їх так швидко та докорінно, як неправда. Відносини будувати дуже складно: потрібне терпіння, любов, довіра. Брехня одним рухом затирає все добре та прекрасне, що було між людьми. Промайнувши лиш тінню мимохідь, вона забирає з собою фундамент відносин – довіру, яку так нелегко повернути знов. Тому наступного разу, коли захочеться звернути на легку доріжку брехні, пам’ятай, що насправді ти втрачаєш набагато більше. Ти втрачаєш частину себе, свій шанс на духовний розвиток, втрачаєш частину своєї душі…
Тема: звернення людей до Бога, з молитвою про необхідність уберегти Україну, і дати її народу щастя й волю. Ідея: возвеличення сили Бога. Основна думка: клопотання й звернення до Бога не з власних інтересів, а для того щоб зберегти Україну та дбати про неї. Жанр: молитва. Художні засоби: Звертання "Боже...", метафори "Боже, осіни, просвіти, зрости, храни, зверни, дай" , повтори "Боже, дай ... многая ... волю ...", "Україну" , риторичні оклики "Ти на люд наш зверни!",