1. Коли Ява з Павлушою будували метро під свинарником.
2. Бій биків з участю корови Контрибуції
3. Порятунок Собакевича з колодязя
Головним героєм п'єси є Герасим Калитка — сільський багатій, основою багатства якого є земля. Маючи «шматочок кругленький» в двісті десятин, він прагне більшого: «Всю землю навкруги скуплю, їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два — чия земля? Калитчина! їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає ...» Весь смисл життя Калитки, всі його помисли, вся енергія спрямовані на придбання землі.Але для цього потрібні гроші. Звичайно, добуває їх Герасим важкою працею: сам не доспить і не прогуляє, але і своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час. Не від того він, щоб і заробити на близьких: з кума Савки, який просить позичити грошей, Калитка хоче взяти великий процент та ще й вимагає «запродажню запись» на воли. Заради грошей Герасим ладен чортові душу запродати, тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. Коли ж він зрозумів, що став жертвою обману, не знайшов нічого кращого, ніж накласти на себе руки: для Калитки «краще смерть, ніж така потеря!»Я не можу однозначно стверджувати, що Герасим Калитка — негативний персонаж. У нього, як і у кожної людини, є й позитивні риси. Він любить землю, по-своєму дбає про дітей, хоче забезпечити їхнє майбутнє, є надзвичайно працьовитим та цілеспрямованим. Усі розрахунки та плани Калитки грунтуються на реальній основі. Примарливе прагнення Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Бонавентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, «хазяйственних мужиків», які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян. «Хазяйственний мужик, — каже він, — велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини ... Пани горять, а мужички з пожару таскають ... Це не пустяк!.. Вони привикли омари там, шампанське — от грошики й ухнули, а там і іменія ахнули! А ви галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає ...»Та жадоба збагачення повністю заволоділа Герасимом, засліпила його, зробила злим та деспотичним. Йому шкода шматка хліба для наймитів, хоч саме вони своєю працею тримають величезне господарство Калитки. Він не дозволяє запрягти коней, щоб підвезти свою дружину три верстви до церкви, бо «скотина гроші коштує».<span>Та я не засуджую Герасима, а, швидше, співчуваю йому. Адже, на мою думку, гроші — не найважливіше у житті, і щастя за гроші не купиш. Калитка не був по-справжньому щасливим і за свої вчинки отримав по заслузі. Можна щось з відси взяти))
</span>
Епітети: зелене волосся,зелений птах ,уплетене дерево,холоне волосся дощу.
Метафори: хмара плете,дощ перестане.
Порівняння: уплетена хата,що видніється на горі,як зелений птах, уплетена річка,наче блакитна стрічка в дівочу косу.
Твір-роздум за однією з тем:
1)Людина та її доля в поезії Т.Г.Шевченка "Минають,дні,минають ночі..."Т. Шевченко силою свого поетичного слова, силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості. Т. Шевченко все знав, все відчував: як жив народ, про що він думав, постійно шукаючи шляхів до кращого майбутнього:
І день іде, і ніч іде,
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Т. Шевченко неодноразово порушує питання: а для чого живе людина, в чому суть людського життя? Як боляче було дивитись поетові на підневільне тяжке життя свого народу, але ще гірше було бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності.
Так, в поезії "Минають дні, минають ночі..." звучить мотив осуду людей, які задовольняються своїм підневільним становищем в тогочасній Росії, людей безликих, які вели безтурботне життя й ні до чого в світі не прагнули. Кобзар твердо переконаний, що людина не повинна бути пасивною, вона мусить боротися за своє майбутнє. Байдужість, на думку Т. Шевченка, — це найстрашніше, що може бути в житті:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати,
І спати на волі.
Поезія "Минають дні, минають ночі..." — це глибоко патріотичний твір, у ньому чітко окреслюється позиція поета-борця, який закликає читачів до активних дій на користь свого народу, своєї країни. Поет, звертаючись до долі, просить у неї не багатства:
А дай жити, серцем жити
І людей любити...
На думку Кобзаря, людина не повинна бути байдужою, бо байдужість страшніша за зло: байдужість — замаскована, не знати від кого її чекати, а до зла людина морально себе готує, готує себе на боротьбу зі злом. Тому поет пише:
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль. Боже,
То дай злої! злої!
Життя й творчість Т. Шевченка — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до майбутнього, допомогти йому повірити в свої сили, запалити іскру надії, іскру волелюбності, правди, щастя.
Реґіна — сирота, але вона тип психологічно нестійкий, слабкий, податливий, схильний коритися. Вона змалку звиклася з нещастями, змирилася з їх невідворотністю, не виробила в собі житейського імунітету.В образі Реґіни приваблює її глибокий внутрішній світ меланхоліка, здатність на справжнє почуття. Попри це, слабкість характеру невідворотно дається взнаки: дівчина навіть не думає протестувати намірам тітки видати її за зовсім чужу, незнайому людину, – попри те, що якраз перед цим вона зустріла своє кохання і усвідомила це. За такі речі життя карає. Десять років у холодних пазурах збоченця Стальського – це може й надміру жорстоко. Але завважмо: весь цей час вона не насмілися цьому протистояти інакше, як слізьми й самобичуваннями. Скажемо так: не насмілилася протестувати сама, наївно надіючись на доброго священика, що напоумить її потвору-чоловіка. Відтак же, коли Євгеній у хвилину психологічної слабкості, спричиненої враженням від раптової зустрічі з нею, пропонує Реґіні кинути все, вкрасти її і втекти світ за очі, вона лише спочатку реагує адекватно – охолоджує його хвилинний намір; насправді ж сприймає в глибині душі його слова за чисту монету і сподівається на них, – адже, прийшовши до Євгенія увечері напередодні вирішального для його кар’єри дня і “підставивши” його таким чином, вона підтверджує, що їй ідеться зовсім не про розлучення зі Стальським… Такі мазохістичні натури, доведені до крайньої межі відчаю, таки здатні на поступок, але – лише на один. Так сталося і з Реґіною: вона вбиває Стальського, але й самій їй після цього уже не жити.
