"Гуцули — оригінальніший народ, з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води", — таке враження справили на М. Коцюбинського його подорожі Гуцульщиною. Тому зі сторінок повісті "Тіні забутих предків" життя гуцулів постає оповите казковістю, просякнуте вірою в таємні сили, в те, що природа одухотворена, жива, діюча, заселена добрими й злими духами.
<em>Гуцули</em> — справжні діти природи, тонко її відчувають, уміють користуватися її дарами, жити у злагоді з добрими й злими духами. Навіть малеча знає, що на світі є Бог і чорт, що є речі та явища, яким треба поклонятися, і є такі, яких треба боятися. Уявлення про чисту і нечисту сили, про добро і зло формуються у дитинстві, але не зникають і в дорослому віці, набуваючи інших форм, іншого втілення.
У творі незримо сплітаються дійсність і вигадка, реальне й фантастичне. Щоденне життя і праця гуцулів постають у світлі їхньої поетичної уяви. Усі сторінки "Тіней забутих предків" дихають народною творчістю, у творі постійно звучить музика, ллються народні пісні Карпат, коломийки, щедрівки, співанки тощо. Нас поглинає чарівний світ старовинних обрядів, і вже з найперших зустрічей з героями ми потрапляємо в атмосферу прадавніх вірувань у добрі і злі сили. В світі, де народився Іван, живе уявлення про те, що дитину може обміняти бісиця, що "всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їй шкоду". Дітям змалку відомо, "що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків ...що там блукає веселий Чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких надіях, нявки розводять свої безкінечні танки, а по скелях ховається щезник". Вони можуть розказати і про русалок, "що гарної днини виходять з води на берег, щоб співати пісень, вигадувати байки і молитви", і про потопельників, "які по заході сонця сушать бліде тіло своє на каменях в річці".
Сили природи — то не тільки зло. Перебування людини в органічному зв'язку з природою творчо розвиває її, надихає.
Коцюбинський правдиво відтворює життя гуцульського народу, пояснює витоки їхнього міфологічного світогляду, обґрунтовує поклоніння тим чи іншим силам природи. Так, основним заняттям гуцулів було скотарство та вівчарство — цим пояснюється їхнє особливе ставлення до худоби (маржини), яку охороняли від злих духів. Зображуючи зокрема зимові свята Різдва і Маланки, письменник не малює картин колядування та щедрування, а розкриває ставлення гуцулів до цих свят.
Ось що відбувається в новорічну ніч, коли, згідно віруванням гуцулів, сам Бог оцінює працьовитість селянина. "Радісно блеяли вівці, веселим риком обзивались корови — ґазда доглядає їх добре, сумлінно, поїть, годує і навіть нині вичесав шерсть. Тепер пан-Біг напевне обдарує його новим приплодом. І Бог давав приплід". Особливого ефекту Коцюбинський досягає завдяки тому, що він не про-' сто відображає міфологічний характер мислення гуцулів, а відтворює їх переконання, впевненість у тому, що чесний трудівник заслуговує на глибоку повагу, а його праця обов'язково дає позитивні результати.
Письменник знаходить такі прийоми зображення, які дають нам змогу зрозуміти, що все неймовірне, фантастичне в повісті є лише плодом уяви людей, відчути, що вигадка чи легенда зросла на основі реальної дійсності, міцно вкорінена в ній. Тому, наприклад, мальовнича картина відвернення мольфаром Юрою важкої, насиченої градом хмари сприймається нами як тривожний сон Палагни. А зустріч Івана з Марічкою — нявкою, їхня довга подорож лісом, розмова про найсокровенніше, спогади, втеча нявки, несамовитий танок з Чугайстром — усе це пояснюється психологічним станом людини із вкрай збудженою уявою, людини, що не може забути образ коханої, завжди бачить її наяву, всюди чує її голос, розмовляє з нею.
Даючи загальну оцінку "Тіней забутих предків", слід зауважити, що твір виростає з українського фольклору, у ньому відчувається дихання народу, пульсує народне життя. І це не випадково, бо, працюючи над повістю, автор старанно вивчав етнографічно-фольклорні матеріали: "Гуцульщину" В. Шухевича, "Матеріали до гуцульської демонології" А. Онищука, "Гуцульські примовки" І. Франка тощо, а також користувався власними спостереженнями. Опрацювавши творчий матеріал, Коцюбинський переосмислив ці образи і підпорядкував своїм завданням. Адже не зовнішня екзотика цікавила художника, а дух народу, його уявлення і вірування.
Повість "Тіні забутих предків" стала не тільки одним з кращих творів про чарівний світ карпатських горян, а й прозвучала величним гімном красі життя, світлим почуттям людини. Крім того, цей твір став справжньою енциклопедією української етнографії.