Рассмотрим изображение, где Никита Кожемяка тушит пожар. В руках у него емкость, размером с двухэтажный дом, из которой льется вода. Художник намеренно изобразил героя огромного роста, показав его богатырскую силу. Богатырь одет в светлую рубаху, темно-серый фартук, штаны светло-серые, красные сапоги. Художник изобразил еще одну черту характера Никиты Кожемяки, что богатырь всегда готов прийти на помощь людям, оказавшимся в беде. В рисунке художника Владимира Долгова Никита Кожемяка богатырского телосложения, в красно-коричневой рубахе. На груди и на рукавах рубахи орнамент белого и красного цветов. Длинный коричневый фартук. Светлые волосы средней длины, подвязаны красной узкой лентой.<span>Вокруг Никиты изображены плачущие дети. Глаза Никиты Кожемяки печальны. (Педагог кликает мышью по нижнему изображению справа: просмотр фрагмента из мультфильма). Жалко Никите детей беззащитных, которых легко может обидеть каждый, и соглашается помочь им.</span>
Народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.<span>Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п’ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі. Після служби у Військово-Морському Флоті (у Владивостоку), де вчився у вечірній школі, вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник.</span><span>Уже відтоді поступово формувались характерні прикмети творчої індивідуальності молодого письменника: постійне невдоволення собою, наполегливі пошуки точного слова — найпотрібнішого, найвиразнішого, — тривале обдумування кожного твору (і згодом, досить часто, — попередня, до викладу на папері, «апробація» їх в усних розповідях). Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей.Перша зустріч письменника з читачем (за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский») — оповідання «В сутінки» (рос. мовою: Крестьянка.— 1961. — № 5).</span>
Образ Герасима Калитки «Сто тисяч» — це сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Життя в його розумінні складається з двох понять — грошей і землі, всі думки його і мрії, розмови і вчинки базуються на них.
<span>Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої.Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір.
</span>Життя Тараса Шевченка — подвиг. Я часто замислююсь, чи може людина жити без мистецтва, без літератури, без пісні? Думаю, ні. Ким би вона не була, людина не може існувати без спілкування зі світом прекрасного.Багато митців, які своїм талантом зворушили людські серця, не дають нам цього зробити.Безсмертне ім’я Тараса Шевченка та його твори ось уже скільки років живуть у серцях народу, в його мріях і сподіваннях, пробуджуючи щирі й благородні почуття.Поет вийшов з народу, бачив його тяжке життя, гіркі сльози. Ці сльози сповнювали серце письменника ненавистю до гнобителів. Разом з тим, він безмежно любив свою Батьківщину, свою Україну, любив її народ і, дивлячись на його страждання, не міг мовчати.Все життя Тараса — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до світлого майбутнього, допомогти повірити в свої сили, запалити в ньому вогонь ненависті до пригноблювачів.<span>Два геніі мала Україна — пісню і поета Шевченка, рівного якому в історії духовності важко знайти. Він дорого заплатив за своє безсмертя. Доля з лишком відпустила йому страждань. Та він завжди лишався вірним своїй рідній Україні. Шевченко знав її минуле, бачив сучасне, і йому було гірко від того, що бачив</span>
<span><span>Була собі хатиночка,
навколо неї пліт.</span>
<span>Жили в хатинці півничок
і сірий кіт-воркіт.</span></span><span>
<span>Кіт зрання та до вечора
у лісі полював,
А півник в хаті порався
та квіти поливав.</span></span><span>
<span>От якось вранці вирушив
до лісу кіт—воркіт.
Аж тут лисичка хитрая
прибігла до воріт.</span></span><span>
<span>Прибігла, облизалася
гостреньким язичком
та й почала виспівувать
солодким голоском: Це кіт и півник</span></span>
