Граю я з римами,як дитина з травами.
На вулиці грають горобці,вони сумні
наче люди,які на кінці
Ніжно їх покрива,несу додому від усього зла.
А ви що б зробили для горобця?
«...У греків є Таїс, у римлян — Лукреція, у єгиптян — Клеопатра, у французів Жанна Д’Арк... у нас — Роксолана», — так сказав про героїню повісті О. Назарука П. Загребельний. З такою високою оцінкою постаті Роксолани важко не погодитися. Але щоб донести до читача цю думку, будь-якому митцю знадобляться не абиякі здібності. Назарук зі своїм завданням упорався «на відмінно».
Можна із впевненістю сказати, що таємниця цієї жінки не розгадана й досі. Її особа — це поєднання настільки полярних рис, що розводило дослідників на різні боки: одні ставали палкими прихильниками, інші — засуджували.
Ця жінка — віддана мати, але здатна на пролиття крові дитини іншої жінки. Вона — патріотка свого краю і та, хто приймає віру іншого народу, який нищив людей її землі. Цей перелік можна продовжувати.
Не викликає сумніву одне: це дуже цікава постать. Мабуть, через те до образу Роксолани зверталися різні митці. Його змальовували в своїх картинах художники. Про неї писали опери та пісні, знімали і знімають кінофільми. Образ Роксолани відтворено в архітектурі, скульптурі та прикладному мистецтві.
Чому ж саме її ось вже понад чотириста років пам’ятають і шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, її портрети й сьогодні прикрашають музеї (у Національному музеї у Львові є портрет Роксолани роботи італійського майстра)?
У світі цю видатну жінку знають як Хуррем, Роксолана, Хосені. У Стамбулі ще височіє мечеть, збудована Роксоланою на місці Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею — притулок для знедолених. Усипальницю Роксолани розміщено недалеко від гробниці Сулеймана Великого.
Якою ж змальовує цю жінку Осип Назарук?
Ім’я Роксолана походить від двох слів: «Рекс», що означає король, «алани» — предки українців.
Повість «Роксоляна» розпочинається розповіддю про підготовку до весілля Насті Лісовської і Степана, сина львівського купця. Але на містечко напали турки і багатьох українців взяли в полон. Серед них була й Настуся... Дівчину потім тричі перепродавали на невільничих базарах, аж поки вона потрапила до гарему Сулеймана. Туг вона виконувала різну роботу: прибирала, сиділа як сторожа в передпокоях. Саме тоді, як говорить автор, «надійшов пам’ятний день і таємнича година її долі». Стоячи біля дверей султанської одаліски, вона, яка не мала права піднімати очі на султана, один-єдиний раз боязко глянула на нього. Цей погляд вирішив її подальшу долю.
Дівчина-християнка вразила Сулеймана спочатку своєю зовнішністю, а пізніше — розумом. Її побожний учитель Адбуллаг навчив її добре розумітися на Корані, тому дівчина знала, що згідно з Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Мабуть через те говорила з Сулейманом сміливо, переконливо, так, як з ним не говорив ніхто, окрім рідної матері.
Султана, розумного та освіченого чоловіка, зацікавило не тільки те, Що казала невільниця, «але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом». Ще будучи полоненою, Роксоляна у розмові з Сулейманом сміливо каже: «Я будувала б, будувала багато... наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), ...велику дарешттіру (лікарню), ...кара- вансерай для подорожніх і чужинців». Ці слова довели, що ця дівчина мала не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. Саме це відзначив для себе султан. З часом Ель Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: «Вона блистіла умом і веселістю, безоглядністюімилосердям».
<span>Що таке краса?
Напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. Я
вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а
тому - й розуміння світу.
Краса - дещо непідвладне людині: ми не
можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. Ми
лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. Проте вона необхідна
людству. Лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. Як би
ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? Це, на мою думку,
неможливо. Я вважаю вислів Джека Лондона справедливим: "<span>Краса -
абсолютна. Людське життя, все життя підкоряється красі. Краса вже
існувала у Всесвіті до людини. Краса залишиться у Всесвіті, коли людина
загине, але не навпаки. Краса не залежить від незначної людини, що
борсається у багнюці". Наше життя повність підкорюється красі, а тому
дуже важливо вміти бічити та цінувати її.
Отже, погляньте
навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? Напевно, просто
зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх,
звісно, набагато більше). Ми звикли не цінувати те, що маємо, не
розуміти, як це важливо для нас. Я вважаю, потрібно слідувати пораді
Олександро Д'Авенія: "</span><span>Шукати красу всюди, де тільки можна
її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. Для цього і живу на
світі". Лише тоді, коли ми навчимося бачити прекрасне на Землі, ми
побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.</span></span>
Відповідь: У кожному з нас живе цензор, який регулює наше спілкування, відносини з людьми... З різними людьми ми різні... Цензор одягає на нас маски...
Основне, що він регулює, - це наша відкритість...
Добре, коли є люди, при спілкуванні з якими цензор відключається... а то приросте якась маска до обличчя... непомітно...
Пояснення:
Тема: Людина, яка сильна духом зуміє досягти всього до чого вона прагне. Ідея- Людина має в собі невичерпні сили про яеі вона іноді навіть не здогадуються. Основна думка- Автор хоче розказати нам про силу людського духу і про те що потрібно завжди, попри все вірити в себе і свої сили.