Чернавушка, если я не ошибаюсь )
Зараз, коли українська мова все більше і більше охоплює всі сфери нашого життя і знаходить все більше прибічників, дуже важливо уважно дослідити найкращі її зразки, а особливо ті твори, які формують світогляд школяра, впливають на його свідомість та психіку, мають виховне та дидактичне значення.
Матеріалом для дослідження ми обрали твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”. Розглянемо і твори інших письменників того періоду, які працювали у жанрі дитячої літератури і мають спільні риси психологізму з А. Тесленко.
Стан дослідження обраної теми. Методичних праць, присвячених вивченню творчості письменника в школі, з ґрунтовним аналізом його творів не так і багато. Одними з перших праць з аналізом оповідань “У схимника” і “Школяр” (автори: М.П. Саух, В.П. Галкін). Ці статті були доброю допомогою вчителеві радянського періоду, але нині не відповідають вимогам сучасної програми. Комплексним і фундаментальним є посібник для вчителів В.С. Сидоренко “Вивчення творчості Архипа Тесленка”. Не дивлячись на поважний вік цього посібника і деякі моменти, які втратили актуальність, цей посібник допомагає і вчителеві і школяреві в опануванні творчості письменника, наголошує на важливіших моментах творів, подає відомості про життєвий та творчий шлях митця.
В останні роки інтерес до творів А. Тесленка дещо знизився. Більшу увагу приділяють не творам про знедолених дітей, а таким творам, як “Любов до ближнього”, “Страчене життя” та ін. Безперечно, ці твори мають більш складні конфлікти та велику галерею образів-типів.
Об’єктом дослідження є літературознавчі праці, твори твори А. Тесленко “Школяр”, “Страчене життя”, та І.Франка і Коцюбинського.
Предметом дослідження є розвиток дитячого психологізму у творах А. Тесленка.
Мета дослідження: висвітлення особливостей реалізації психологізму у дитячих творах письменника.
Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:
дослідити літературознавчі праці з аналізом творів А. Тесленко;
визначити теоретичні засади психологізму в літературі;
висвітлити та проаналізувати конкретно на текстах творів розвиток дитячого психологізму;
мадяри основне населення -Угорщини
<span>“Віруси – неклітинні форми життя”
Основними формами життя на Землі є організми клітинної будови. Цей тип
організації характерний для всіх видів живих істот, за винятком вірусів,
які розглядають як неклітинні форми життя.
Віруси настільки малі, що лише в кілька разів перевищують розміри
великих молекул білків. Віруси мають розміри 10—275 нм. їх можна
побачити лише під електронним мікроскопом. Вони легко проходять крізь
пори спеціальних фільтрів, що затримують усі бактерії і клітини
багатоклітинних організмів.
Віруси були відкриті у 1892 р. російським фізіологом рослин і
мікробіологом Д. І. Івановським під час вивчення хвороби тютюну.
Віруси — збудники багатьох хвороб рослин і тварин. Вірусними хворобами
людини є кір, грип, гепатит А (хвороба Боткіна), поліомієліт (дитячий
параліч), сказ, віспа тощо.
Під електронним мікроскопом різні види вірусів мають форму паличок або
кульок. Окрема вірусна часточка складається з молекули нуклеїнової
кислоти (ДНК або РНК), скрученої в клубок, і молекул білка, розміщених у
вигляді своєрідної оболонки навколо молекули кислоти (капсид).
Віруси не здатні самостійно синтезувати нуклеїнові кислоти і білки, з
яких вони складаються. Розмноження вірусів можливе лише в разі
використання ферментних систем клітин. Потрапивши у клітину, віруси
змінюють і перебудовують обмін речовин у ній, внаслідок чого клітина
починає синтезувати молекули нових вірусних часточок. Поза клітинами
віруси переходять у кристалічний стан, що сприяє їх збереженню.
У житті вірусів можна виділити такі етапи: прикріплення вірусу до
клітини, вторгнення вірусу в клітину, латентну стадію, утворення нового
покоління вірусів, вихід віріонів. У латентну стадію вірус ніби зникає.
Його не вдається виявити або виділити з клітини, але в цей період уся
клітина синтезує необхідні для вірусу білки і нуклеїнові кислоти, в
результаті чого утворюється нове покоління віріонів.
Проникнення вірусу в клітину організму хазяїна розпочинається із
взаємодії вірусної часточки з поверхнею клітини, на якій є особливі
рецепторні ділянки. Оболонка часточки вірусу має відповідні прикріпні
білки, які "впізнають" ці ділянки.
Саме цим зумовлена висока специфічність вірусів стосовно клітинхазяїв:
часто віруси уражують лише певний тип клітин якогось виду організмів.
Так, вірус поліомієліту уражує лише нервові клітини людини, а вірус
тютюнової мозаїки — клітини листків тютюну.
Якщо часточка вірусу прикріплюється не до рецепторних ділянок, а до
інших місць на поверхні клітинихазяїна, то зараження останньої може і не
відбутися. Отже, наявність рецепторних ділянок на поверхні клітини
визначає її чутливість до того чи іншого виду вірусів.
Усередину клітинихазяїна вірус може проникнути різними шляхами. Часом
оболонки вірусних часточок зливаються з клітинною мембраною (як у вірусу
грипу), і ДНК виявляється у цитоплазмі клітини, іноді вірусна часточка
потрапляє в клітину шляхом піноцитозу, після чого ферменти
клітинихазяїна розщеплюють її оболонку і вивільняють нуклеїнову кислоту</span>
хто гуде над вишнями
Хто йде сплугами
хто ж де вечерять
