У журналі «Світ» І. Франко друкує ряд своїх поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин». Після припинення виходу журналу «Світ» І. Франко змушений був заробляти на шматок хліба у «Ділі» та в «Зорі» — народовських органах. У цей період І. Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут», велику статтю «Іван Сергійович Тургенєв».
<span> </span>
Фольклор – складне, синтетичне явище, в якому поєднуються елементи різних видів мистецтв: словесного, музичного, театрального тощо. Його вивчають різні науки – історія, психологія, соціологія, етнологія (етнографія). Він тісно пов’язаний з народним побутом та обрядами. Невипадково перші вчені підходили до фольклору широко, записуючи не тільки твори словесного мистецтва, але і фіксуючи різні етнографічні деталі та реалії селянського побуту.
Багато цікавих та повчальних ми читали на уроках української літератури. Та найбільше з усіх мене вразив "Федько-халамидник" Володимира Винниченка.
Головний герой - хлопець з бідної сім'ї на ім'я Федько. Його батько працює на друкарні. Мені подобається його чесність та відвертість. Він знає, якою має бути справжня дружба. Цьому його навчив батько. Звісно, він робить немало шкоди своїм сусідам (і не тільки). Але хто не був халамидником у дитинстві?!.
Інший хлопчик, Толя, - це син господарки будинку, в якому мешкає Федько з батьками. Толя хоче бути схожим на Федька, та все одно, залишається злим, хитрим та підступним. Він неймовірно заздрісний малий. Толя стає винуватцем трагічної загибелі Федька. Не дивлячись на те, що Федько врятував йому життя та брав його провину на себе, Толя не шкодує втраті. Уявіть, ця страшна подія не міняє хлопця на краще - він грається під час похорон Федька чижиком, якого виграв і забрав у Федчиної матусі.
Автор майстерно зобразив головних героїв та події твору. Настільки майстерно, що я ледь втримав сльози, читаючи книжку.
Тепер я хочу дізнатися, які ще твори є у Володимира Винниченка і обов'язково прочитаю їх. А всім тим, хто ще не знайомий з "Федьком-халамидником" - я раджу зробити обов'язково це.
Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину.
Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена.
Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі.
Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.
<span>
</span>
Існує незаперечна істина: "Краса врятує світ". Кожний розуміє її по-своєму, і залежить це від того, у чому саме він вбачає силу краси. То можуть бути безсмертні мистецькі шедеври, що налаштовують душу на величне. Або неперевершено! краси рідні краєвиди, які надихають людину на гідне життя та вчинки. Для мене сила життєдайної краси міститься у злитті воєдино зовнішньої та внутрішньої краси самої людини. Тільки така особистість здатна збагачувати життя суспільства, віддаючи йому все найкраще, що в ній є.
Кажуть, що людину зустрічають "по одежі". Можливо, хтось може не погоджуватися з цим, але признайтесь, чи принесе задоволення спілкування з людиною неохайною, брудною? Спочатку не сприймуть її очі, а потім, у більшості випадків, — і душа. Бо зовнішній вигляд є відбитком внутрішнього стану, та про це, на жаль, пам'ятають не всі і не завжди.
Але мені можуть заперечити і сказати, що не всі у змозі одягатися красиво, модно. Та "красиво і модно" — це не тільки одяг та взуття із подіумів або дорогих супермаркетів. Перш за все, це — смак, гармонія, охайність, чисте тіло, усміхнені очі, красива мова. Все це і є зовнішньою красою людини, за якою не помічаються навіть певні фізичні недосконалості її обличчя або фігури. .
Та найбільше її багатство — це красива душа. Є таке народне прислів'я: "З личка не пити водички". Це значить, що якою б прекрасною зовні не була людина, найважливіша в ній краса внутрішня. її канони народжувалися і закріплювалися віками, передаючись від покоління в покоління. Душевна щедрість, працелюбність, любов до своєї землі та співвітчизників, повага до літніх людей та піклування про дітей, сердечне бажання допомагати іншим, лагідність, оптимізм, почуття гумору... Цей перелік найкращих рис характеру людини можна продовжувати й далі, та головне — щоб ми не тільки усвідомлювали це, але й прагнули, сповнивши свої душі цим багатством,, віддавати його людям.