Наше життя дуже насичена річ: ми маємо дуже багато контактів, пригод, зустрічей і таке інше. Також все життя ми навчаємось, ми навчаємось бути людиною. І це найголовніше.
А що ж таке «моральні цінності» і з чим їх їдять? Моральні цінності ми починаємо збирати з самого дитинства: нас вчать, що треба поважати старших, нас вчать, що треба поступатися місцем у міському транспорті і таке інше. Це для нас як аксіома, яку не треба доводити. Ми знаємо, що це так і по-іншому бути не може. Зі зростанням, кількість цінностей збільшується, ми починаємо розуміти набагато більше речей у цьому світі. Але у кожної людини «набір» цих цінностей дуже індивідуальний. Це залежить від виховання, навколишнього середовища та ряду інших речей.
Для мене цінності, які були дані мені в дитинстві – це фундамент, фундамент фортеці мого характеру. Так, саме фортеці, бо характер у мене досить складний, але я вважаю, що він не спотворений різними чинниками. І от з кожним роком я поступово накладав на цей фундамент нові шари цінностей, які і допомагають мені тримати свою фортецю у цілості, які заважають «лже-цінностям» проникнути у мої стіни та зруйнувати її з середини. І зараз моя фортеця активно будується, бо нові «цеглини» постійно підвозить моє життя, стикаючись з різними навколишніми проблемами та невдачами.
І я впевнений, що не дивлячись ні на що, навіть якщо моя фортеця впаде, той фундамент, що був закладений в дитинстві буде стояти вічно і у мене завжди буде шанс відбудувати свою фортецю знову.
Дав сінця він поросяті.
Вишеньок приніс теляті.
Це широкоплечий двадцятирiчний парубок, з гострими карими очима, довгобразим лицем, одягнений у бiлу вишивану сорочку та просту свиту, накинуту наопашки. На головi в нього висока решетилiвська шапка. Та автори не задовольняються зовнiшнiми ознаками в змалюваннi портрета, як це властиво µх сучасниковi 1. Нечую-Левицькому. Вони знаходять i такi риси, що розкривають соцiальний стан персонажа ("Не багатого роду! - казала проста свита"), передають якостi його характеру ("Таких парубкiв часто й густо можна зустрiти по наших хуторах та селах. Одно тiльки в нього неабияке - дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним свiтилася якась незвичайна смiливiсть i духова мiць, разом з якоюсь хижою тугою..."). <span>Чiпка зростаі у злиднях, в атмосферi недоброзичливостi i ворожостi. Тiльки бабусинi казки розширювали кругозiр хлопчика, примушували його задуматися, викликали в нього часом далеко не дитячi запитання. Вже в дитинствi, коли Чiпку за впертiсть прогнав багатiй Бородай, вiн "понiс у серцi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлила людей на хазяµна й робiтника..." </span>
<span> Вразлива душа й допитливий розум прискорюють визрiвання Чiпки. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не могло заспокоµтися. Розповiдi дiда Уласа пре крiпацьку неволю, зокрема про нещасливу долю батька, важким каменем придавили душу Чiпки. Скiльки вiн передумав, перестраждав у тi днi, аж на виду змiнився. </span>
<span> Кожний з етапiв життя героя виразно постаі перед нами завдяки майстерностi авторiв у розкриттi його внутрiшнього свiту. Так, великою силою емоцiйноµ наснаженостi, психологiчною переконливiстю позначенi роздуми Чiпки в зв'язку з несправедливим вiдбиранням землi. Рiзкi переходи вiд сподiвань жити щасливо на своіму добрi до гiрких розпачливих настроµв, до болiсних думок про кривду, що "заснувала цiлий свiт", про лихо, з тенет якого не вирватися трудiвниковi, гарячкова розмова з самим собою у важку безсонну нiч, коли зримо постала неправда у свiтi сильних, розкривають чесну, бентежну душу парубка. Тому й вразила кривда прямо в серце Чiпки, коли за право працювати на своµй землi чиновник з цинiчною вiдвертiстю вимагаі хабара. </span>
Це уривок з вірша ,, І мертвим , і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє".
...Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь...
