"Мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик."
"Срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. Коли я запитав, як його звати, почувся звук «бумс!», і я зрозумів, що це — Бумс. Я не буду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити."
"Матері лякають Сопухою дітей, які не хочуть спати. Я теж спочатку боявся, а потім перестав."
"Ні наступного дня, ні пізніше Адам не прийшов до греблі. Річка швидко розмила загату. Мені стало дуже сумно. Захотілося, щоб по ряд був друг."
"Раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. Це мама. Вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. Але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, набалакався вволю."
"І досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав."
<span>Любов — це найпрекрасніше почуття, яке може виникнути в людини. Почуття любові — це пробудження всього світлого і чудового в живій душі. Без любові ніколи не буде життя на землі. Це почуття святе, перед ним ніхто не встоїть. Кохання — це чисте і світле почуття людини. Якщо вона пережила це почуття, то по-справжньому щаслива. Кожна людина мріє про своє велике особливе кохання. Ці теми були вічними темами багатьох творів відомих письменників. Пригадаймо сонети Петрар-ки, Шекспіра, лірику Пушкіна, неповторне «Зів’яле листя» Франка, поезію Рильського, Сосюри, Павличка. Сяйво любові розлилося широко по його творах. Він змальовує любов до України, сім’ї, народів, любов до життя, людської доброти і краси людської душі. У нього в творах яскравими гранями промениться любов до природи, культури і найчудес-нішого її вияву — мови. В творах Павличка також іскриться любов до праці, пошана до людей праці, передусім хліборобської. Кохання молодої людини — героя віршів — чисте і справжнє. Воно переповнене прозорістю і ясністю думки, відкритим і щирим почуттям.</span><span>Прояв любові до рідного слова, мови поет зображає в багатьох своїх творах. Одним з таких творів є сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» Поет каже, що кожна людина повинна дбати про збагачення і розквіт рідної мови, яка завжди є серцем розвитку суспільства. Павличко турботливо ставиться до рідної української мови, але надає великої уваги і пошани іншим мовам, які по-своєму прекрасні і милозвучні. Сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» починається питанням, на яке автор в наступних рядках дає відповідь: «Осміяний людьми кретин — стиляга, мертвяк, оброслий плиттям саркофага, прах, купа жалюгідного рам’я». </span><span>
</span>
Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила допомогти їм. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
Ой, козаки,
Ви, бідші невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте…
Вона просить звільнених бранців заїхати до її родини в рідне місто Богуслав. Вона не хоче, щоб батько «збував великих маєтків» і викупляв її. Минуло багато часу, і дівчина вже перейняла іншу віру «для роскоші турецької. Для лакомства нещасного». Але я гадаю, що не можна вважати, ніби Маруся « потурчилась, побусурменилась». Хоча її життя пройшло в неволі, але героїчний вчинок залишився в пам’яті народу і вилився в думі.
ДРАКОН
а, м.
1. одуш. Сказочное чудовище - крылатый огнедышащий змей.||Ср.ВАСИЛИСК,ГИДРА.
2. одуш. Ящерица сем. агам.
3. с прописной буквы. Созвездие вблизи Малой Медведицы.
