Наталка-це ідеал української жінки. Вона гарна, розумна, працьовита та до того ще й вірна. Дівчина чекала свого коханого недивлячись на всіх заможних залицяльників. Але при цьому всьому вона ще й була готова заради матері на все, навіть вийти заміж за нелюба. Це говорить про те, що дівчина справді була неймовірно доброю.
Але коли повернувся Петро, дівчина показала, що вона волелюбна , і сказала, що якщо не вийде за Петра, не вийде вже нізакого. Це показало, що Наталка була вірною.
На мою думку, кожна українська дівчина хотіла б бути схожою на Наталку і я не вийняток.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/27005117#readmore
<span>- «…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».
- «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»
- «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей:
застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду,
де воля, де інші люди…»
- «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім
«прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з
усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із
зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од
його. Остап непомітно для себе зітхнув…»
- «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості — сильне
обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й
знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в
ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».
- «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень
панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його,
що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою
худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан
розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би
сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати
Остапа за сміливе слово».
- «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю,
яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст
дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».
- «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі.
Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах,
запрохалась на волю…»
- «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
- «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію».
- Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла
за ним у далеку дорогу, не пожалкувала кіс своїх задля нього, вона
доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».
<span>- «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею</span></span>
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
