<span>Привіт,
Павлусе!<span>
Я прочитала у творі, як ти живеш. Це для мене якось дивно. Нас
батьки виховують так, щоб ми виросли працьовитими, дружніми, допомагали іншим. А ти навіть лінувався ходити на прогулянку; так жити неможна. Неможна
надіятись на те, що
Бог тобі щось пошле, і
при цьому не старатися та не добиватися цілі.<span> Так,</span> тобі пощастило,
коли кинули у вікно дохлого хорта, а
він розсипався у дукати. Але ж потрібно
щось робити, а
не ледарювати! Тобі пощастило в житті, адже на все воля Божа. <span>Якщо Бог не захотів би тебе зробити щасливим,
то лише тоді б ти відчув</span>, як погано лінуватися! Але, як то кажуть, Бог дав - Бог взяв. Зміни своє життя в кращу сторону!</span><span>
З повагою до тебе,
(своє ім’я)</span></span>
Лаврін
"Лаврінове молоде довгасте лице було румяне. Веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонки й ніс, румяні губи-всеподихало молодою парубчою красою. Він був схожий з виду на матір. "
Карпо
<span>"Карпо був білявий, але волосся на його голові з вершечка було трохи рудувате."
</span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають».
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. </span>
Там де ГОри і доЛИни,
де гуЛЯє вітроВІЙ,
там цвіТЕ краса-краЇна
з дивним Ім'ям сльозоЛИЙ
Твори Івана Франка насичені емоціями та потаємними посиланнями. Твір "Захар Беркут" не став виключенням у цьому. Автор у епілозі говорить читачам про слова Захара Беркута та запитує "чи не настав тій щасливий час відродження?". А й насправді. Кожна людина має шанс на перемогу та пробачення, але ніхто не намагається зробити кращою рідну країну. Усіх хвилює постійні бойові дії та власні проблеми. Наше молоде покоління росте у поганих умовах, які ми можемо змінити на набагато кращі, завдяки витривалості та мужності. Для цього нам потрібно об'єднатися і ми будемо непробивною стіною. Ми не повинні чекати відповідного моменту, адже поки не зробимо ривок він не настане.
Пожалуйста, не с интернета((