Тарас Шевченко гарно описує контраст краси природи та неволі маленького Тарасика.Різке протиставлення дає змогу зрозуміти те,що не кожному вдається.Хлопчина пасе ягнята за селом і не дивиться на те,що він жебрак.У теперішній час мало кого можна помітит такого бідного.Тому у хлопчика проявляється патріотизм і жага до життя ,жага до того що він виживе і буде боротися за власну країну.
Дорога,Анно.Ти мені дуже сподобалась.Я вірю,що ти мені напишеш.Я хочу все про тебе дізнатися.Де ти живеш,чим займаєшся,що ти любиш.Я хочу з тобою потоваришувати.Ти мене дуже надихаєш.Ти можеш знайти в сірому, сумному, щось кольорове,добре,можеш кожного звеселити.Продовжуй в цьому дусь!
З найкращими побажаннями (ім'я)
Народився в Полтаві в сім'ї канцеляриста.
<span>Творчість В. Симоненка була самобутнім явищем в українській
літературі. Його поезії відзначалися злободенною тематикою,
непримиренністю до кривди, справжньою народністю і глибоким
патріотизмом. Усіх їх об’єднує любов до своєї Батьківщини і народу,
прагнення бачити свою Вітчизну вільною, незалежною, бо бачив, як у
тенетах бюрократизму, фальші, лжепатріотизму партійних діячів гине
Україна, знищується найперша і найголовніша її скарбниця — духовність. Поет
не міг дивитися на це спокійно. Будучи винятково чесною, глибоко
порядною людиною, для якої правда — найвища, він у своїх творах гнівно
прикривав цих убогих духом підлабузників, недорікуватих демагогів,
брехунів і бездарних господарників, що забули про честь і совість,
«пробиваючись У крісла й чини».</span><span>Їх би за грати!
Їх би до суду!
Їх би до карцеру за розбій!
Доказів мало?
Докази будуть!
Лантухи вкрадених вір і надій.</span><span>Василеві Симоненку довелося жити в роки розквіту бюрократичної
системи, за часів тоталітарного режиму, коли за правдиве слово карали. І
карали жорстоко. Але поет сміливо кидає виклик цим «бандам кривляк» та
їхній нікчемній «продажній челяді», які «вважають себе «повелителями
світу». Вони вже не можуть існувати без похвальби, без возвеличення і
вознесіння в ранг мало не святих. Уже давно не було на світі «батька
усіх народів» Сталіна, але за часів тоталітарного режиму дух його уперто
жив. В одному із найкращих своїх віршів «Монархи» В. Симоненко викриває авторитарну свідомість цих «сильних світу цього».</span><span>Диктатори, королі, імператори,
Мліючи в димі хвальби,
Роззявили пащі, мов кратери,
І гукали: — Ми символ доби.</span>
Поет протиставляє їм, «обслиненим» і «обцілованим», звичайних простих людей — трудівників, справжніх велетнів духу.
<span>А поруч вставали некороновані корифеї і справжні вожді.
Вставали коперники і джорджоне,
Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону
Лакузи жодного не було.</span>
Уся творчість В. Симоненка була пройнята палкою синівською любов’ю до
своєї матері-Вітчизни, до народу, якому довелося так багато
перестраждати.
Людина , яка відрізняється від інших своєю поведінкою, зовнішнім виглядом та повадками.