Відповідь:
юдина – це досить складна істота, яка володіє різними якостями. Однією з найбільш складних і суперечливих якостей людини є страх. Ставлення до страху різне. У нашій культурі його прийнято вважати низькою якістю. Ті, хто не має страху, іменуються сміливцями, людьми, які подібні до героїв. Логіка, яка стосується сучасного поняття страху, зрозуміла. Проте чи дійсно люди розуміють це явище в повній мірі правильно? Я спробую відповісти на це питання у своєму творі.
Отже, проявів страху буває досить багато. Хтось боїться темряви, інші – висоти, є і більш раціональні страхи, як то страх стати жертвою маніяка або страх померти від смертельної хвороби. Страхи бувають глибокими внутрішніми, які рідко піднімаються назовні, і досить поверхневими, які можна швидко відчути. Якщо людина постійно і необґрунтовано відчуває страх, інші можуть називати її боягузом. Боягузтво може стати дуже неприємним звинуваченням, особливо якщо боягузом називають чоловіка. Втім, звичайний страх далеко не завжди принизливий. Більш того, іноді відчувати страх корисно, адже він може зберегти людину від дурного і небезпечного вчинку.
Повна відсутність страху може мати вкрай негативні наслідки для людини. Прикладів тому є безліч, і ми можемо з легкістю відшукати їх. Наприклад, якщо мова йде про людей, які стрибали з високого мосту в воду. Їм вдалося подолати свій страх висоти, але ні до чого хорошого це не приводило. Після такого стрибка цілком можна невдало приземлитися, пошкодити життєво важливі органи і померти. І в той час як боязка людина відмовиться ось так стрибати, сміливець зробить це і загине. Хіба загибель внаслідок подолання страху можна назвати чимось хорошим? Аж ніяк ні, і саме тому страх іноді корисний.
Пояснення:
<span />Роман багатий на яскраві образи. Головний героєм є Григорій Многогрішний, політичний в’язень, людина сильна і духовно, і фізично. Він має незламну волю та готовий боротися за людську сутність і свободу. Його не скорили ні страшні фізичні, ні моральні знущання. Навіть його прізвище невипадкове, воно таке ж саме як і у Дем’яна Многогрішного, українського гетьмана, засланого в Іркутськ. Григорій Многогрішний – це відтворення образу непідкореної України.Родина Сірків також пам’ятає свою батьківщину. Вони опинилися на чужині, проте змогли зберегти свій «український» світ, сповнений моральної чистоти та гармонії. Сірки - люди горді та сильні, їх загартувала сувора природа. Атмосфера в родині, що врятувала Григорія, світла і добра, тут він знаходить справжній домашній затишок. Родина Сірків має незвичне заняття - вони виловлюють тигрів в тайзі. Вони вступають в двобій з цими сильними та гордими тваринами, достойними супротивниками, і виходять переможцями.Цим сміливим мисливцям протиставляється майор Медвин. Цей кат полює на Григорія. Він уособлює сталінську репресивну машину, що прагне зламати та знищити таких волелюбних людей як Григорій Многогрішний чи родина Сірків.<span>Роман закінчується оптимістично. Григорій перемагає Медвина в двобої. Багряний вірить у перемогу добра над злом, свободи над гнітом. Пригоди Многогрішного продовжуються,адже він продовжує свій путь, свою боротьбу.</span>
Ноты ми фа ля до
Строится на 2 ступени, т.е от ми
<span>Одного кольору земля і мокре небо.
Просвітку поміж хмарами нема.
Все сіре-сіре, ніби так і треба,
Це пізня осінь, та ще не зима.
Ще сон холодний не стулив повіки,
Зітхає вітер в голому гіллі.
Набрякли сумом потемнілі ріки,
Сон горнеться до чорної землі.
Ось-ось земля засне, і затвердіє,
І спатиме так міцно до весни...
А поки що осінній дощик сіє,
Гіллям хитають голі ясени.
Застигло все в якімсь чеканні дива,
Щось має бути, але ще нема.
Та скоро прийде біла і красива,
Морозна й сніжна, чарівна зима.</span>
Автор прославляе Микиту за його смелость