Марко Вовчок у своїх неперевершених «селянських оповідях» — у силу специфіки обраної манери здебільшого дотримується оцінно-загальних портретних характеристик фольклорного типу: «Парубок на все село: гарний, хоч з лиця воду пити, жвавий, веселий і роботящий» («Свекруха»); «Стоїть якась постара, замучена молодиця, печаловита, боязлива…» («Козачка») . Якщо порівняти докладні портрети у Мирного і Нечуя-Левицького (не кажучи вже про Квітку-Основ’яненка), то у Мирного навіть у перших зрілих творах вони значно економніші, стисліші, з частішим використанням розбивок (хоча б у розглянутих), з введенням динамічних і роз яснювальних моментів. Тобто Панас Мирний ще на початку активної літературної діяльності, вочевидь інтуїтивно, уловив закономірності словесного живопису, про які пише мистецтвознавець Н. Дмитрієва:
«Хоч би як були зірко побачені й влучно визначені деталі, що в сукупності складають щось зриме ціле,- саме сукупність і вислизає в міру того, як письменник описує її по частинах. Чим опис повніший, тим довший, тим далі завершення відходить від початку, тим більше втрачається відчуття цілого»
Сжигание ведьм это накозание
Носом посвистує - Нічого не робить
Народні пісні України – це не тільки велике національне надбання, візитівка нашої країни та культурний спадок для майбутніх поколінь, а й дієвий спосіб лікування душі та тіла. Народні пісні України створювали протягом століть. Найкращою перевіркою якості пісень став час. Найкращі пісні дійшли до нас незміненими, їх співали наші бабусі і співаємо зараз ми під час хвилин смутку та хвилин радості. Українські народні пісні підкорюють наші серця різноманіттям жанрів, стилю, тематики, глибиною змісту, красою та легкою для розуміння поезією. В народних піснях України закладена могутня сила. Віршовані строки несуть в собі мудрість попередніх поколінь, яку хотіли донести до нас наші пращури. Якщо людина приділяє велику увагу пісні, відкриває для неї своє серце та залишає в душі місце для неї, це є кращим свідченням могутньої сили пісні.Вчені вважають, що народні пісні України позитивно впливають на наші емоції. Пісні нашого народу можуть викликати щирі сльози і нестримну радість. Це закладене генетично, саме так пробуджується генетична пам’ять, яка зберігає відомості про сумні та радісні події, кохання і ненависть, тяжку долю народу.Особливістю наших пісень є те, що поряд із сумом завжди з’являються ноти радості, надія на краще. Незважаючи на весь трагізм історичної долі, народні пісні України могли підтримати людину, підняти їй настрій та надати додаткових сил для подальшого життя. Роки поневірянь, принижень, кровопролитних війн та прагнення незалежності надали народній творчості особливого колориту. В нашому пісенному фольклорі відбуваються тонкі перехрещення трагічного та комічного. Українські пісні різноманітні за жанрами. Особливим жанром народних пісень України є побутові пісні. Цей жанр відображає особливості побуту українців, народні звичаї та історичні події, які мали вплив на побут простих селян.З часом народився новий жанр народних пісень України, пов’язаний з тяжкою долею українських чоловіків, змушених на десятки років ставати військовими. Цей жанр отримав назву – рекрутські пісні. В них відображений вербунок молодих хлопців та чоловіків до війська, примусовий набір, смуток та горе родини, трагедію прощання з коханими. Пісні українського народуЦіла низка народних пісень України пов’язана із особливостями праці наймитів на ланах та в садибах панів. Пісні про тяжку працю мають історичне підґрунтя, так як вони яскраво змальовують всі сторони життя української бідноти, змушеної за шматок хліба тяжко працювати.<span>Народні пісні України щиро та мальовничо розповідають про долю жінки та радості материнства. Жінка знаходиться на особливому місці в народній творчості. Особлива повага, шана та любов проливається поетичними струмочками. Розповісти про всю різноманіть народних пісень України неможливо. Наша нація відрізняється співучістю. Кожна подія нашого життя супроводжується піснею, спрямованою на вшанування та збереження наших традицій та побуту. Опинившись у світі народної музики, ви зможете відчути все те, що відбувалося з українським народом протягом століть.</span>
У цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». Сотникова дочка Орися – головна героїня однойменного оповідання. Вона була напрочуд гарною: «Повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». Автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. Якось Орися з дівчатами поїхала прати білизну до Трубайла і саме там почула від старого козака Гриви старовинну легенду про кохання. За тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. Розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. Поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». Усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». З того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. І сотник Таволга, і старий Грива, і Орися та молодий вродливий козак, легендарна Турова круча і річка довкруг неї – то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.Та все-таки в центрі оповідання – внутрішній світ Орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням У сиву давнину народного буття. Дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. Образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. Саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. З дівочих мрій Орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. Дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. Здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». Попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь – молодий козак. Із великою майстерністю описує Куліш заручини своєї улюбленої героїні. «Обняв козак Орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».<span>Автор підкреслює душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. Саме тому для Пантелеймона Куліша Орися є втіленням ідеалу української дівчини.</span>