Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня»"
"Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки"
"Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири..."
"...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:
<span> Iзгадай мнi, мiй миленький, </span>
<span> Два рази на днину, </span>
<span> А я тебе iзгадаю </span>
<span> Сiм раз на годину... </span>
Тодi вiн кидав роботу i день пропадав"
"I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..."
<span>"Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв"</span>
<span>В історії українського народу було чимало сторінок, згадувати які не можна без болю в серці, одна з них – кріпацтво, тому не дивно, що ця тема хвилювала багатьох українських письменників. Не була чужою вона й для Марка Вовчка (справжнє ім’я – Марія Вілінська). Цікавою в цьому плані є повість «Інститутка», в якій широко та яскраво показно суперечності між кріпаками та поміщиками, чітко й колоритно розкрито образи поневолених селян і панів-гнобителів. Авторка намагалася максимально показати абсурдність ситуації, коли людина обмежує права іншої людини, знущається з неї, і весь цей світ рабства Марко Вовчок показує через сприйняття його дівчиною-кріпачкою Устиною.</span><span>У творі протиставляються дві ворожі сторони: по один бік – безправ’я, злидні, муки; по другий – розкіш, безжурне дозвілля, дика сваволя. З одного боку – Устина, Назар, Прокіп, бабуся; з іншого – стара пані, панночка, пан, пани-сусіди. Письменниця пропонує читачеві самому порівняти образи та дійти висновку: кріпацтво – це ганьба людства.</span>Без зайвої сентиментальності Марко Вовчок передає правду кріпацького життя; об’єктивність, емоційність, лаконічність розповіді надають творові певної простоти й цілісності. Саме завдяки цьому повість сприймається як незаперечний правдивий документ часу, а особлива цінність його полягає у викривальному характері «Інститутки».Найповніше, однак, письменниця змалювала образ інститутки, протиставляючи зовнішню вроду внутрішній звироднілості. Це миле з обличчя, а насправді дегенеративне створіння, що бралося «французької освіти», стало прокляттям усіх кріпаків. Її важко назвати людиною, бо вона знущається зі знедолених кріпаків, мало не вбила Устину та внаслідок стає заручницею своєї ж сваволі, жорстокості, цинізму, дурості.<span>У своїй повісті Марко Вовчок дає зрозуміти, що кріпосницька система є ганебною для цивілізованого суспільства. Талант авторки допоміг розкрити характерні риси епохи та втілити їх у реальних образах та показати саму сутність соціальних протиріч.</span>
Кожна людина може зробити для своєї країни щось корисне, треба тільки бажання. В цьому й проявляється цінність та неповторність людини.
Ну в стихе розказывается о аисте который защищал
своих детей и делал все во благо им. Вторичные личности говорят что нельзя трогать аиста и его детишек , нельзя его убивать
Аист это вообще символ счастья и благополучья. В этом произведение проситься что бы аист, именно аист дал хорошый урожай, а потом люди отблагодарят его за это. Основная мысль как я поняла, то это рассказать о добродушее лирического героя и аиста.
ну как-то так но ты допиши еще что
там
тебе
нужно, а то я не очень поняла.