«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом, - косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочкі, Яворках і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на поле. Коли стомлювався, розтирав снігом руки й обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом обскубувати дички. Хто просив, нікому не відповідав відмовою ».
«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ... Прищепи його приймалися, оскільки він не щеплял на вербі груші ».
<span>«І все село звірялося по ньому. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - й теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не вагався: він не небудь - мудрець, Планетник ... ». «Не було такої роботи, яку не подужав би або якої цурався б. На його дворі не залежувався не то що гній, а й Синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносили камінчики .. Наковивал жорно, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла готелів, звали і допомагав корові. Лікував коней, які кульгали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав у корчму, відмовляючись від могорич: "Мені і так весело" ».</span>
Допоможіть будь ласочка,дуже потрібно)
Твір характеристика образу коня Шептала за планом:
1)Походження коня його масть
2)Особливе становище Шептала на стайні
3)Удавана покірність
4)Несподіваний бунт
5)Розкіш перебування на волі
6)Риси характеру коня:
а)прагнення до волі,гордість;
б)терплячість та покірність
в)вміння пристосуватись
г) виправдання теранії
д)небажання виділятись
7)Повернення до гуртк і втрата індивідуальності
<span>8)Алегоричне значення образу</span>
<span><span> Природа - мати, бережи її! Тому що вона піклується про кожного з нас і дарує нам все найкраще з того що має, це прихисток її лісів, плоди з полів і садів, і нарешті - джерельну воду, що є основою всього життя. </span></span>
<span> По-перше, згадаємо твір Бориса Харчука "Планетник". Він вчить кожного виховувати у собі бережливе ставлення до природи та її краси. </span><span>Ми повинні наслідувати Планетник і робити все для збереження природи. Ніколи не можна ображати ні рослинки, ні тваринки, тому що вони теж живі.</span><span> </span><span>«Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це також говорить багато повір"їв і прикмет українського народу, які так старанно вивчав сам Планетник.</span>
<span> По друге, я наведу приклад з власного життя. Відпочиваючи влітку в лісі, я стала свідком жахливої ситуації. Маленька дівчинка безжалісно ламала гілки дерев і шкодила кору ножем. Коли я запитала її про причину поводження, то вона поскаржилась на поганий настрій. Я вирішала провести з нею виховну розмову, розповідаючи про те, що вона вчиняє погано, і що природа не винна у її поганому настрої. Вона дійсно засоморилась і попрохала вибачення, обіцючи більши ніколи так не робити.</span>
<span> Отже, ми повинні бути вдячні нашій ненці - природі і робити всі справи з турботою до неї, а не навпаки! Людина і природа міцно взаємопов’язані між собою і ми повинні сприймати природу не тільки очима, а й душею, серцем.</span>
Скільки хлопців залишали рідні домівки і вимушені були йти в солдати або на війну, яка розпалювалася в інтересах самодержавства. Скільки їх, вірних синів України, вже не поверталися додому, в якщо і приходили, то посивілими, згорбленими, хворими дідами! Т. Шевченко сам був солдатом і тому знав всі труднощі цієї служби. Як важко і боляче розставалися молоді хлопці з родинами, не знаючи про те, що, можливо, вони і не повернуться до своїх родин. Цей життєвий факт і покладений в основу цієї поезії письменника.
Оловний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари