-Привіт
-Привіт,Романе
-Чула,що сталося з Олею?
-Ні
-Ії пограбували
-Як?Коли це сталося?
-Позавчора
-Розповідай
-Вона спілкувалпюпся у соц.мережі з хлопцем. Розповіла йому все про себе
-Дай вгадаю далі:через необачність їх пограбували?
-Так.Добре,що постраждалих немає.
-То їй ще пощастило.
-У мене теж був такий знайомий
-Вас теж пограбували?
- Та ні. Коли він став запитувати особисті дані,я злякалася
-І у нього нічого не вийшло?
-Ні,на щастя
-Бачиш до чого призводить необачність?
-Та бачу.А вона сильно злякалася?
-А ти як думаєш?
-Напевне,що так
-Отож бо й воно
-Слухай,а давай провідаємо іі?
-А коли?
-Зараз.
-Тоді заходь до мене,підемо разом. Давай?
-Тоді до зустрічі?
-До зустрічі.
Я вважаю, що наші батьки, дідусі та бабусі повинні розповідати нам про життя наших предків, про їх звичаї та традиції. По-перше, це наша історія, а без знання історії неможливо будувати майбутнє. Ми повинні навчатися на помилках давнини, щоб не повторювати їх зараз. Бабуся часто розповідала мені про життя під час війни, кажучи, що мир - це найбільше щастя, що існує в цьому світі. Мир - це не тільки відсутність бойових дій, але й відсутність всеможливих сварок між друзями, родичами, тому вона наказувала, що необхідно бути добрим, терплячим. По-друге, це цікаво, адже знати, як люди використовували свої знання, можливості, коли ще не було сильного технологічного розвитку.
Звісно мали. Соломія могла не піти за Остапом,вона залишилась би живою, а Остапа більш ніколи не побачила б.
Нет.........................................!
