Доля Григорія Сковороди мене не просто зацікавила, а вразила. І дивлячись на зображення чоловіка в довгому строгому вбранні, я все намагалась уявити собі його життя й хоч трішечки зрозуміти його душу, звертаючись по допомогу до відомостей із біографії Сковороди та до його творів, зокрема до афоризмів.Народився він у сім’ї малоземельного козака, з дитинства виявив гострий розум. Цікавився науками й музикою, вчився, а потім вирушив за кордон — пізнавати світ. Збагачений досвідом, повернувся на Батьківщину й зайнявся педагогічною діяльністю. Сковорода був незвичайним учителем. Мандрував пішки містами й селами й в живих розмовах учив людей. І де б не з’являвся цей дивний учитель, відразу збирались навколо нього люди і слухали його мудрі слова. Так і виникає перед моїми очима картина: сидить на камені при дорозі чоловік у простій селянській свиті, розповідає щось, і розуміють його слухачі, що «з усіх утрат втрата часу найтяжча», «нерозумно випрошувати те, чого сам можеш досягти», «ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись значить не жити, а бути мертвим…»А він жив. Дивним, незбагненим було його життя, але сповненим любові до людей, до природи, до щирих друзів. «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю» — зазначав мандрівний філософ.Не став «стовпом церкви і окрасою манастиря», відхилив милостиву пропозицію цариці переселитися до Петербурга, обравши вільне життя. Нехай з торбою за плечима, нехай без власного житла, але вільне. І знову я намагаюсь зрозуміти філософа: чому тікав від світу, чому так боявся втратити свою внутрішню свободу, відкривши комусь душу? Чому, перебуваючи серед людей, усе ж залишався самотнім?Вразило мене не тільки життя, а й смерть Сковороди. Філософ викопав власноруч собі могилу, ліг на лаві й спочив навіки. Нам залишились тільки його рукописи і все те ж питання: «Ким був Григорій Сковорода? »<span>«Світ ловив мене, та не спіймав», — написано на могилі філософа. Дійсно, не спіймав. Сковорода, який вважав волю найбільшою цінністю на світі, вільним залишився назавжди.</span>
Пияцтво, батьки і діти, кріпацька неволя, добро і зло, народна мораль
<em><u>Загадка:</u></em>
<em>Одне око, один ріг, але не носоріг?</em>
<em>(Корова з-за рогу визирає)</em>
<em><u>Прислів'я:</u></em>
<em>Вік живи, вік учись.</em>
Ліна Костенко увійшла в українську літературу в 60-ті роки нашого століття. Ця письменниця заявила про себе чіткою громадянською позицією, мужністю, але водночас і ніжністю, високим філософським змістом своєї поезії. А ще високими вимогами до себе, до своєї творчості. Це засвідчено у вірші "Доля":
Великі поети не вміють писати віршів
Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав
Графоманові краще.
Графоман вирішив написати — і написав.
Для поетеси аркуші паперу, списані рядками — це "смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самою собою". Поезія для Ліни Костенко — це крик її згорьованої душі, серця, що обливається кров'ю.
У творах цієї поетеси багато роздумів над проблемою добра й зла, дисгармонійності в житті людини, осмислення значення навколишнього світу й свого місця в ньому. Не знаходячи часто гармонії в людському житті, Ліна Костенко шукає її в природі, змальовуючи чудові картини: "Вікна сплять, заскалив мороз їм сльози", "Блакитні вії хата підійма..." "Світить сонце оком загадковим" тощо. Поетеса наголошує, що зв'язок із природою, спілкування з нею є однією з найбільших людських цінностей.
Гармонія природи, якою так милується поетеса, співзвучна гармонії людських взаємин, яких так прагнула письменниця, і до яких вона намагалася наблизити своїх героїв. Особливу увагу письменниця приділила долі жінки, яка, звичайно ж, не була їй байдужою. Ціла галерея портретів, змальованих нею, розкриває красу жіночої душі — щирої, відданої й посправжньому шляхетної. Саме про це твори "Маруся Чурай", "Пелюстки старовинного романсу", "Апологія лицарства" та інші.
Трохи інший, пом'якшений, стриманіший у своїх почуттях образ ліричної героїні постає в інтимній ліриці Ліни Костенко: "Очима ти сказав мені: люблю", "Двори стоять у хуртовині айстр...", "В дні, прожиті печально і просто" та інші. Героїня цих творів страждає внутрішньо, не виставляючи напоказ і не нав'язуючи своїх почуттів:
"О, як я Вас люблю!.. Але про це не треба говорити".
Поезії Ліни Костенко глибоко пройняті філософською та історіософічною спрямованістю. Це виявляється у віршах, де проступають її життєві орієнтири: "Шукайте цензора в собі", "Між іншим", "О, не визискуйте гіркого меду слави", "Ще вчора була я висока" та інші. Тут письменниця розмірковує над сенсом життя, відстоює загальнолюдські, гуманістичні цінності, які є усвідомленням внутрішньої гармонії людини.
Зверталася Ліна Костенко й до біблійних мотивів. Поетеса індивідуалізує, наближає до нас у часі й просторі героїв біблійних легенд.
Своєю творчістю Ліна Костенко вписала назавжди своє ім'я в когорту українських талановитих письменників-гуманістів
