складна і непередбачувана. Комусь щастить, і він має все, майже не докладаючи до цього ніяких зусиль. Інший тяжко працює все життя, але ледве-ледве перебивається. Хтось щасливий у коханні, дехто все життя не може знайти свою другу половинку… Для одного найбільшою цінністю є гроші, а для іншого – людські стосунки і почуття… На жаль,мало хто розуміє, що саме останнє і є справжніми цінностями нашого життя…
М. Коцюбинський – письменник, який чудово розуміється на цінностях людського життя і саме про них пише у своїх творах, навчаючи нас цінувати і поважати їх. Повість «Дорогою ціною» – твір про ті цінності життя, які ніколи не втратять актуальності. Автор намагається показати нам, що є найголовнішим у житті.
Перед нами розгортається життєва трагедія двох закоханих: Остапа – хлопця-кріпака та Соломії – його коханої, але жінки іншого. Остап вирішив втекти з села, де його очікувало покарання – пан зібрався віддати його в рекрути за непокору. Хлопець прагнув втекти з рідного села, бо хотів жити на волі, знав, що за Дунаєм можна стати вільним козаком. Він не побоявся покарання пана, не боявся, що його та його кохану впіймають. Це говорить про те, що Остап був хоробрим та безстрашним, завжди втілював свої мрії у життя, прагнув досягти цілі. Саме таких якостей не вистачає нам – сучасному поколінню, саме цьому слід повчитися у Остапа… Але коли він, врешті-решт, отримав волю, то зрозумів, що здобута вона занадто дорогою ціною. Не було вже поряд Соломії – вона загинула, рятуючи коханого. Дівчина здійснила мрії Остапа про волю ціною власного життя. Такого кохання, як у Соломії з Остапом, зараз, мабуть, не зустрінеш. Ми можемо повчитися у них взаємопідтримці та взаємовиручці, довірі та вмінню цінувати одне одного. Коли Остап втратив кохану, то зрозумів, що без неї йому не потрібна і воля. Вона вже не могла принести йому щастя, адже ні з ким було її розділити… Занадто дорогою ціною її було отримано.
Тож повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною» може багато чому нас навчити. Приклад головних героїв показує, що воля – найдорожче у житті і ми маємо її цінувати. Але, крім цього, автор наголошує на таких цінностях життя, як кохання та людські стосунки. Саме почуття любові робить людину кращою, розкриває її справжню. Заради коханого Соломія пожертвувала собою, вона не боялася померти для того, щоб Остап продовжував жити і втілив свою мрію. Сьогодні у нашому житті замало щирості та чистих взаємин, і цього нам дуже не вистачає. Також не можна не згадати про те, що Остап так і не зміг стати щасливим без своєї коханої. Він залишався їй вірним усе життя, чекав на зустріч з нею на небесах… Тож варто повчитися цьому у нього. Таким чином, повість «Дорогою ціною» може навчити нас багато чому, а головне – прекрасним людським якостям, які завжди будуть актуальними у нашому світі.
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна
чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце
вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за
землю Руську.
Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані
стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.
Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь
воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон.
Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або
напитися шоломом із Дону!"
Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці,
побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла
Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг.
Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.
Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть,
хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська
земле, уже за горою єси!
З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна
земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в
обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки
на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили
хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть
трави й дерева нахилилися з жалощів.
Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.
Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.
А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому
бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого
Ігоря взято в полон.
Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми
змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави
шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали
вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.
На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя
Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав
стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.
Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і
мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і
звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається
Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить
сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під
радісне вітання Ігор прибуває до Києва.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною
критського ліро-епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських
земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат,
які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор
захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю
Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його
висока поетична майстерність та ліризм.
Личико, немов сонечко світило;
Каплі дощу, наче сльози
Учитель сказав своїм учням, що ставитиме запитання. Хто відповість на перше запитання, на друге відповідати не буде.
<span>- Перше запитання : скільки волосин у пуделя ? </span>
<span>Один учень підняв руку і сказав : </span>
<span>- Двадцять сім тисяч чотириста дев'яносто сім. </span>
<span>- Звідки ти це знаєш ? </span>
<span>- Цу вже друге запитання, на яке я відповідати не повинен.</span>
Фантастичне: накладення закляттяя, перетворення на бабусю, подорожи замку, розмова з вогнем, зловлення падаючои зирки.