Відповідь:
Хлопці закам’яніли. Вони знали і про нечисту силу, і про вовкулаків, але ніколи ще не чули, щоб верба заговорила людським голосом.
Та верба на цьому не зупинилася. Вона заходилася чхати. І дочхалася до того, що з неї відвалився шмат кори і перед хлоп’ячими очима з’явилося чимале дупло. А в тому дуплі виднілася голова. У голови було смагляве обличчя і чорні вуса, геть покриті порохнявою.
- Апчхи! - сказала голова. - Ну, чого б я ото товкся, як Марко в пеклі?
Голова в дуплі була не сама. Там ще були і тіло, і руки з ногами. І коли все це вибралося з дупла, перед ошелешеними хлопцями постав широкоплечий юнак.
Це був той, за ким гналися татари.
***
Хлопці йшли позаду незнайомця і дивувалися. Якась незвичайна людина трапилася на їхньому шляху. Стверджує, що про все знає… Але як це їй вдається? І ходить якось не так, як всі люди. Не ходить, а крадеться. Безшумно, безшелесно. І наче нікуди не дивиться, а все бачить.
***
Високий жилавий чоловік, ще майже парубок…
***
Пояснення:
Це означає, що води під лежачим каменем бути не може, тому що для неї там недостатньо простору. Якщо ви хочете чогось, ще не означає, що це повинно прийти у ваше життя. Щоб воно туди прийшло або помістилося, потрібно вільний простір. Отже, щоб з'явився простір, треба його створити. А щоб створити простір, потрібні певні дії. Якщо ви будете сидіти склавши руки, лежати як камінь, то простір не з'явиться. І ви ніколи не отримаєте того, чого хочете.
Музика...Чудова мелодія, вишукані нотки, атмосфера. Безперечно, вона грає важливу роль у нашому житті. Вийдіть на вулицю: порахуйте людей з навушниками; зайдіть у метро, в парк тощо. Ви уявлюєте, скільки багато є різних стилів і які вони всі різні. У кожного свої музичні вподобання. Ця мелодія нагадує якийсь приємний момент, а це - певну людину. Щодня сотні тисяч людей слухають музику. Вони наповнюють нею своє життя. Дійсно, дістань телефон, навушники, вімкни музику.... Відчуваєшь, щось змінилось? Навіть після важкого дня чи у школі, чи на роботі, музика покращує настрій. А особливо коли гарна погода. Можна із впевненістю сказати: "Музика - універсальна мова людства". До речі, це не я сказав, а Лонгфелло Г.
Андрій Малишко увійшов в українську літературу як самобутній поет-лірик і
пісняр. Глибоко полонила майбутнього поета краса народних пісень,
почутих від матері: "Вечорами, сидячи біля прядки, вона співала тихо і
протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам'ять на все життя. Знала вона
їх багато і співала з великим почуттям..." — писав А. Малишко. Хоч поет і не мав спеціальної освіти, але, будучи музично обдарованою
людиною, він тонко відчував звукові відтінки навколишнього життя і
майстерно передавав їх словесними образами. Поезія Андрія Малишка полонить душу слухача тим, що вона близька до
музики. І не дивно, що багато пісень ("Колгоспний вальс", "Київський
вальс", "Білі каштани", "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі"
та інші), написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд народної
музики. Мабуть, душу кожного з нас полонить "Пісня про рушник". Цей твір,
покладений на музику П. Майбородою, увійшов у побут українського народу,
став відомий за межами нашої Вітчизни. У ньому кожне слово, кожний
образ, як музика, промовляє про сплав прекрасних почуттів, про святу
синівську любов. Ось чому поезія А. Малишка так органічно зливається з
музикою композитора П. Майбороди. Автор вводить у вірш поетичні образи матері і сина. Син у далекій
дорозі, у розлуці з ненькою, але перед ним лежить її ніжний і скромний
подарунок — вишитий рушник. Дивлячись на нього, син ніби згадує своє
село, дитинство, матір, усе близьке і рідне його серцю. Вірш збуджує наші емоції, закликає людей не збідніти душею, не розгубити
у своєму житті почуття любові до рідного краю, до тих місць, де ти
народився і виріс "в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров", до всього
того, що було у житті таке "знайоме до болю".
План до твору нюренберзьке яйце