<span> 1 </span>
<span> </span>
<span> Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що «про волю нишком в полі з вітрами говорять». Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце. </span>
<span> </span>
<span> II </span>
<span> </span>
<span> На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини: </span>
<span> А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине!» </span>
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим, пожалів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
План
1. Ліпша хушка - Моховинка;
2. Хухи бувають різними;
3. Хатинка Моховинки;
4. Непомітна Моховинка;
5. Підзимок;
6. Дивний стук;
7. Плач сосни;
8. Страх лісника;
9. Біда Моховинки;
10. Пошук хатинки;
11. Козячий хлівець;
12. Сподівання на повернення;
13. Нещастя кізки лиски;
14. Спроба порятунку;
15. Порятунок вдався;
16. Весела Моховинка;
17. Біль Моховинки;
18. Пошук тимчасової хатинки;
19. Гарне життя;
20. Біда злого діда;
21. Добре серце Моховинки;
22. Порятунок;
23. Розмова Моховинки з дідом;
24. Наляканий дід;
25. Доброта Моховинки;
26. Щира допомога Моховинки.
Тези до твору:
Тарас Шевченко, так само, як і художник Врубель, навчався у Петербургській академії мистецтв.
Так само, як і Врубель, Шевченко жив у Києві.
Обидва художники займалися, зокрема, розписами церков.
1.Як звали сина Захара Беркута?
2.Де познайомилася Мирослава з хлопцем?
3.Хто поборов ведмедя?
4.Чи було кохання між молодими людьми?
5.Хто захопив Максима Беркута?
6.Що вирішила Мирослава?
7.Що за перстень був у Мирослави?
8.Як Захар Беркут буде визволяв сина?
9.Що сталося з татаринами?
10.Захар Беркут , яка була кінцівка?
