Скільки хлопців залишали рідні домівки і вимушені були йти в солдати або на війну, яка розпалювалася в інтересах самодержавства. Скільки їх, вірних синів України, вже не поверталися додому, в якщо і приходили, то посивілими, згорбленими, хворими дідами! Т. Шевченко сам був солдатом і тому знав всі труднощі цієї служби. Як важко і боляче розставалися молоді хлопці з родинами, не знаючи про те, що, можливо, вони і не повернуться до своїх родин. Цей життєвий факт і покладений в основу цієї поезії письменника.
У своєму романі в віршах «Маруся Чурай» письменниця Ліна Костенко
піднімає важливі життєві питання, серед яких збереження кращих людських
якостей, добро заради інших та розуміння поганого та хорошого у оточуючому нас
світі. Людина на протязі усього свого життя постійно зустрічається з
різноманітними труднощами, іноді навіть з жорстокістю та підлістю не тільки
сторонніх, але й досить близьких людей. І все-таки, не зважаючи на будь-які
труднощі, людина повинна знову і знову підійматися, закликаючи на допомогу
небачені резерви сили і стійкості. Один раз витримати випробування – це замало,
а ось витримувати випробування все життя, коли треба берегти гідність та честь
– такого гідна лише справжня людина.
Для того, щоб простежити, як жили герої історичного роману Л. Костенко у
божевільному світі того часу, для того, щоб зрозуміти, хто з них не зрадив, не
схибив собі, своєму високому призначенню бути справжньою людиною, треба
перекинути своєрідний місток від сучасного до минулого.
На мій погляд, основним критерієм оцінювання людини у творі є ставлення
до головної героїні твору Марусі людей під час судового процесу над дівчиною.
Марусю звинувачує мити Гриця, Галя Вишняківна та Семен Горбань – люди, які
ставляться до життя як до процесу збагачення. Під час суду мати Гриця спочатку
навіть визиває співчуття, бо що може бути найгіршим, ніж загибель сина. Але
надалі, дізнаючись зміст буття Бобренків, ми бачимо, що єдиною метою їхнього
життя залишилося збагачення. Хоча її чоловік і намагається стримати жінку у
зажерливості і егоїстичності, згодом він і сам стає таким же самим.
Ще один свідок, який виступає на суді проти Марусі – це Галя Вишняківна.
Ця особа пихата, обмежена і самовпевнена. Вона не вміє любити, усі людські
почуття для неї заміняє нестримне бажання вийти заміж. Разом з нею жорстокість
до Марусі виявляє Семен Горбань, бо дуже хоче догодити своєму багатому родичеві
Вишняку. Він і сам злодій, він ниций духом і обмежений, він не може зрозуміти
красу та глибину душі Марусі.
Усіх цих людей поєднує ницість душ, убогість та дрібність існування. Для
цих персонажів немає нічого святого, бо в житті їхньому одна єдина мета – це
збагачення, збагачення будь-якою ціною. Розмірковуючи про них, досить важко
назвати цих персонажів людьми, скоріш це нелюди, які втратили усе людське і
забули про одвічні суспільні цінності.
m;ma
-oP ؠ 5pt;margin-left:
0cm;line-height:15.35pt;orphans: auto;widows: auto;-webkit-text-stroke-width: 0px;
word-spacing:0px'><span>А ось захищають Марусю представники козацтва, бо козацтво – це зовсім
інший світ, в якому вже в той час був демократичний устрій з законами та
звичаями, в основу яких покладені кращі моральні надбання народу та справжні
людські взаємовідносини. Відверто і красномовно виступив на суді Іван Іскра,
який щиро та без відповідно кохав Марусю. Саме він привіз документ про
помилування Марусі, підписаний самим Богданом Хмельницьким. Іван добре розумів,
що, стративши Марусю, кати знищать справжню красу мистецтва. А що ж буде далі?
«А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її?» У відповідальний
момент Іскра здатний на лицарський і благородний вчинок. Він, гонець до
гетьмана, боїться на своєму шляху ворожої кулі або пастки, бо йому треба
довести цю справу до кінця. «Якщо я впаду, – не врятована пісня, задушена пісня
в петлі захрипить». Козаку притаманне благородство, не суєтне, не силуване, не
демонстроване напоказ, але неодмінне. Іван характеризується поєднанням
чоловічої сили і вразливої душі. І саме в постаті Івана козаки у цьому
творі виступають як справжні люди, гідні цього високого звання, саме вони
протистоять нелюдам, для яких у житті немає нічого святого, окрім власного
збагачення.</span>
Кінцівка:Лось не встав.І дядька хотіли посадити за грати.Але діти так просили щоб Шпичака відпустили.І в цю мить лось повурухгнувся і встав.Діти так зраділи і дядька відпустили і дали великий штраф.Лось повернувся до заповідника.Кінець!
Тема: зображення ставлення людини до природи та різниці у її сприйнятті хлопчиком та дідусем. Ідея: оспівування краси природи та гідного ставлення до неї крізь призму розуміння маленького хлопчика Олеся. Жанр: автобіографічне оповідання. «Дивак» головні герої: Олесь (головний персонаж); Федько Тойкало, дід Прокоп, вчителька Матильда Петрівна, матір Наталка, школярі, селяни (другорядні персонажі). Проблематика «Дивак» єдності людини і природи; добро і зло; духовної краси особистості. Цитатна характеристика описів природи у творі «Дивак» — поведінка дятла («Зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на Олеся: чого тобі тутечки? Здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькому дуплі шишку»); — природа навколо школи («По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. З бовдурів дим угору тополиними стовпами. Повітря пахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. Ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими хвильками,— там б’ють джерела»); — замерзла річка («Олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. Воно тьмарилось мулистим пилком, пускало бульбашки, котрі прилипали до криги — білі, круглі, як воляче око. Течія розчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком долаючи пружний струмінь»); — ліс увечері («У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном»);
