<span> Є два схожих описи, вибирай, що більше подобається</span>
<span>1)Картина Володимира Орловського "Дніпро" - це натуральна замальовка, перетворена чарівним пензлем художника в барвистий музичний акорд. Витвір представляє високу музейно-художню і колекційну цінність. Присвятив картину Володимир Орловський українській природі, її чарівній, неповторній о красі. Тепла тінь огортає при першому погляді на картину, а далі заворожують душу далекі сонячні степи і блакита вода Дніпра з його обривистими берегами. Чим пильніше дивишся, тип сильніше починаєш бажати стати на звивисту доріжку, погладити рукою ніжно зелену, уквітчану ромашками, траву, привітатися з щирою українською дівчиною, у довгій спідниці та з вінком. Далі підійти до стін церкви, що тільки куполами вигляда з-за лісу і ніби тоне у зеленому розмаїтті. Як тонко автор передав всі порухи природи, як майстерно він втілив у картину всю красу Дніпровських вод. Ця картина заслуговує найбільшого визнання.</span>
<span> </span>
<span>2) Картина М. Козика "Дерев'яна церква в Дрогобичі" - це натуральна замальовка, перетворена чарівним пензлем художника в барвистий музичний акорд. Витвір представляє високу музейно-художню і колекційну цінність.</span>
<span> Блакитне небо з білими хмарками, а під ним величава дерев*яна церква - окраса Дрогобичі. Низ церкви обведений широким опасанням у вигляді аркади-галереї на стовпах. Сама церква увінчана над головними зрубами трьома верхами без заломів, а криласи малими верхами з одним заломом, всі на восьмибічних підбанниках.<span> </span>Тінисті дерева ніжно обіймають її своїми кронами, а біля входу розсипані рібні квіточки. Церква вражає витонченністю і в тоже час - простотою, м*які пластичні верхи барокового стилю, додають храму якоїсь особливої урочистості.</span>
* Зустріч диякона (Івана Федорова) з старцем (Максимом Греком), розмова про книжки. * Цар Іван Грозний за допомогою збирає майстрів в Люблечи для різних ремесел і для друкування книг, тому що це прославить його і зміцнить владу * Зустріч царя з гостем з Данії, розуміння важливості прагнення вченого Максима Грека друкувати книги, щоб уникнути помилок в граматиці * Будівництво «друкарського дому», де будуть друкувати книги, і справно палати», де виправляти помилки книгах. * 1564 видана Іваном Федоровим перша книга в Москві за наказом і коштом« царя. * Іван Федоров з Петром Мстиславцем тікає з Москви через ненависть бояр, виявляються в Литві (Вільно), в українському гетьмана Ходкевича. Видання книги "Учительство евагелие». Петро Мстиславець кидає друкаря. * У Львові видає першу українську книгу «Апостол» з характерною післямовою, де розповідає історію друкарства * Запрошення Івана Федорова від князя Костянтина Острозького * Бажання князя надрукувати Біблію. Робота В. Федорова над книгою * До останньої хвилини Іван Федоров працював над улюбленою справою.
Українці – це народ Шевченка! Майже в кожній хаті під вишитим рушником висів портрет Кобзаря. На нас дивилися очі нашого духовного батька, творця сучасної української літератури. Люди шанували його, як геніального поета. Він допомагав їм усвідомлювати себе, як народ. Нас просто не існувало б без Шевченка, бо у ньому вся наша історія і всі наші мрії.
У своїх віршах Тарас Шевченко присвячувати народові найщиріші й найтепліші почуття. Втілював в них свою душу та любов до Батьківщини. Для нього слово "Україна" було священним. Він хотів бачити Україну вільною та щасливою. Все життя боровся за це.
Кожен вірш Шевченка – це біль за рідний невільничий край, рідних, друзів та товаришів. Саме тому, Шевченко став відроджувачем нашої нації. І така залишилася його роль в історії України.
Однак треба пам'ятати й цінувати його і як людину, яка все життя страждала із-за любові до Батьківщини. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини. Тому дійсно можна сказати, що нема України без її славетного Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/26151179#readmore
Історія може бути жорсткою і несправедливою до діячів певної доби, але рано чи пізно вона розставить відповідні об’єктивні акценти. Наступник Олега на київському столі князь Ігор не став героєм в епічній традиції, народна уява не нагородила його надприродними здібностями, а літописець у «Повісті временних літ», хоч і називає Ігоря хоробрим і мудрим, але засуджує його жорстокість і ставиться до нього не дуже прихильно. Тавро осуду на образі князя залишається. І це тоді, коли Ігор очолював колосальну політичну систему, що складалася з двадцяти князівств, правителі яких не належали до роду Рюриковичів. Тож зрозуміло, що йому було нелегко знайти з ними спільну мову. Ігор підписав вигідну угоду з Візантією, відзначався толерантністю у справах релігійних (за його князювання мирно співіснували язичники і християни), ставлення князя до жінки може бути прикладом і для сучасників. Але чому ж у народній творчості Ігор — князь без воєнної удачі, що є найгіршим вироком для воїна? Спробуймо з’ясувати відповіді на ці питання, бо в них відчуваються перегуки з нашим часом.Ігор став великим київським князем після смерті Олега у 913 році (як пише Іпатіївський список «Повісті временних літ»). Щодо його походження, то «Повість» під роком 879 роком згадує, що Рюрик перед смертю передав княжіння Олегові. Літопис не говорить, коли народився Ігор, але вказує, що 903 року він одружився з Ольгою, а у 942 р. (тобто у досить літньому віці) у них народився син Святослав. Ці дати викликають роздуми... Михайло Грушевський у «Історії України-Руси» припускає, що Ігор міг стати великим київським князем значно пізніше, а між Олегом та Ігорем, можливо, правив іще якийсь князь, ім’я якого історія не зберегла. У 948-953 рр. Ігоря в живих вже не було, бо Константин Порфирородний у своєму трактаті «Про управління державою» пише про ці часи як про епоху Ольги і Святослава, сина Ігоря.За літописом, правив Ігор до 945 року, себто приблизно 33 роки. Після смерті Олега підкорені ним племена, зокрема древляни, уличі, відмовлялися коритися Києву і новому князеві. Перед Ігорем постала необхідність придушити ці тенденції, аби не допустити розпаду Русі. 914 року Ігор вирушив у похід на древлян.