Соломія - мужня, вольова й ніжна жінка. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не пожалувала кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з Остапом вона перебуває у плавнях. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання. Пейзажні картини, використані автором, розкривають складність і трудність обставин, у яких доводилося Соломії боротися за життя Остапа, а відтак - за волю. Вольовий характер сильної жінки, коли вона відчула, що може не знайти тяжко пораненого Остапа, передається простими реченнями (або складносурядними) з багатьма дієсловами: «Соломія знесилилась і впала. їй стало душно. Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети». У малюнках природи письменник здебільшого використовує чорні й червоні барви: чорні - при зображенні мороку, осінньої ночі, червоні - в картинах пожежі. Обидва кольори співзвучні переживанням Соломії. «Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя - їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок. Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі…».
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос»<span>. Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали </span>«міхоношу»<span> водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.</span>
Образ Мирослави Мирослава — головна героїня повісті І. Франка «Захар Беркут», дочка боярина Тугара Вовка. Головна героїня закохана в Максима Беркута. Риси характеру Мирослави: а) сердечність; б) доброта; в) скромність; г) ніжність, вміння кохати д) порядність; е) вірність. є) Вольові риси: готовність віддати життя за щастя народу і за коханого; сила волі; мужність.
образ Максима Максим — наймолодший син Захара Беркута, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут зовнішність: «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице» «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»; Риси характеру Максима Беркута Вольові якості: наполегливість; цілеспрямованість; мужність; велика сила волі; незламність, твердість; готовність до самопожертви; свідомість обов’язку. «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..» «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»
Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. «…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота». Риси характеру Захара Беркута добрий і волелюбний; відвертий і чесний; працьовитий; розсудливий і мужній; витриманий.
характеристика Тугара Вовка Тугар Вовк — тухольський боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.
характеристика Бегадир Бурунда • «…Один із начальників монгольських, мужчина величезного росту й геркулесової будови тіла, з лицем темно-оливкової барви, одітий у шкіру степового тигра, що все разом аж надто свідчило про його походження з туркоманського племені. Се був страшний, безтямно-сміливий і кровожадний войовник, суперник у славі з Кайданом. Монгольські загони, які він провадив, лишали по собі найстрашнішу руїну, найбільше число трупів, найширшу ріку пожеж. Він безмірно перевищав Пету своєю відвагою, перед його шатром кожного вечора було два рази більше свіжих голів, ніж перед шатром усякого іншого вояка».
<span><span>Сто доріг , сто різних доль ,
</span><span>А мрія у всіх одна ,
</span><span>Шукають птицю Щастя люди ,
</span><span>Що з попелу народжена.
</span><span>Тільки , де ж птах Щастя ? !
</span>Хто побачить ? <span>Хто знайде ?
</span><span>Ходять , бродять десь люди ,
</span><span>Потоптані сто доріг.
</span><span>Тільки деякі знають ,
</span><span>Що її їм не знайти .
</span><span>Цей птах , з ними поруч ,
</span><span>Невидимкою в дорозі.
</span><span>Люди ті , мудрішими багатьох ,
</span><span>І живуть вони - люблячи ....
</span><span>Щоб птах був поруч ,
</span><span>Починати треба з себе !
</span>Полюбіть ! <span>Птах Щастя ,
</span><span>До Вас у віконце постукає ...
</span><span>Тому що , до тих, хто любить ,
</span><span>Та мрія сама летить ...
</span><span>І її шукати не треба ,
</span><span>Виходячи сто доріг ,
</span><span>Ви з любов'ю подружитеся ,
</span><span>Ну , а птах Вас знайде!</span></span>
Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слова, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії («Світлий сонет», «Доля», «Моя любове, я перед тобою» тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах «Маруся Чурай».
<span>І сьогодні в серцях українських людей живуть пісні легендарної поетеси-співачки з Полтави Марусі Чурай, що ввійшла в нашу історію світлою, але водночас трагічною постаттю. Легенда про цю талановиту дівчину обросла такими життєвими подробицями, що їх сприймаємо як реальність. Про Марусю Чурай написано повісті, п’єси, поеми. Одним із найвідоміших творів про Марусю Чурай є роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай*.Цей твір зацікавлює та інтригує читача вже з перших рядків, адже починається він досить своєрідно — з кульмінації — суду над Марусею. Дівчину звинувачено у смерті Гриця, її коханого. Біль обпікає душу дівчини, бо вона невинна. Отруту вона приготувала для себе, а Гриць самохіть випив її. Дівчині боляче ще й від того, що вона не може зрозуміти, що сталося з її коханим, чому він змінився, чому зрадив. Марусине кохання виросло, як пісня, з повноти душі, тому важко їй простити зраду, тому й відмовляє вона Грицю, який повернувся до неї з каяттям і проханням стати його дружиною. Маруся вважає, що розтоптане зрадою кохання неможливо відродити. Для неї воно було єдине, священне:Моя любов сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі...Маруся не промовила жодного слова виправдання на суді. Свою таємницю вона довіряє лише Сонцю:Не помста це була, не божевілля,Людина спроста ближнього не вб’є.Я не труїла. Те прокляте зілля Він випив сам. Воно було моє.Ці слова звучать як гімн коханню і вірності. Маруся не бореться за своє життя, але її поведінка на суді — це відстоювання людської гідності, справедливості. Тому в даному випадку є всі підстави говорити про «високу* трагедію. Так, образи Марусі і Гриця — трагічні, життєве кредо Марусі — чесність. Вона не скоро зрозуміє причину свого нещасливого кохання. Гриць же «народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому», він метався між двома світами — між піснями й лицарськими ідеалами Марусі та вишня- ківськими достатками й убогістю душі. Він не зміг зрозуміти злету Марусиної душі, повівся з нею жорстоко та егоїстично. Образ Гри</span><span>цяБобренка надзвичайно складний і трагічний.Вінувесь, крімхібащо серця, поринув у міщанське багно, душа ж його рвалася до Марусиних пісень.</span><span>Роман у віршах «Маруся Чурай* — це твір зрілого майстра. Це вершинна книга Ліни Костенко, яка в змалюванні образів романупроявила себе як тонкий психолог. Завдяки цьому твір вражає своєю психологічною навантаженістю.</span><span>
</span>