Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слова, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії («Світлий сонет», «Доля», «Моя любове, я перед тобою» тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах «Маруся Чурай». <span>І сьогодні в серцях українських людей живуть пісні легендарної поетеси-співачки з Полтави Марусі Чурай, що ввійшла в нашу історію світлою, але водночас трагічною постаттю. Легенда про цю талановиту дівчину обросла такими життєвими подробицями, що їх сприймаємо як реальність. Про Марусю Чурай написано повісті, п’єси, поеми. Одним із найвідоміших творів про Марусю Чурай є роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай*.Цей твір зацікавлює та інтригує читача вже з перших рядків, адже починається він досить своєрідно — з кульмінації — суду над Марусею. Дівчину звинувачено у смерті Гриця, її коханого. Біль обпікає душу дівчини, бо вона невинна. Отруту вона приготувала для себе, а Гриць самохіть випив її. Дівчині боляче ще й від того, що вона не може зрозуміти, що сталося з її коханим, чому він змінився, чому зрадив. Марусине кохання виросло, як пісня, з повноти душі, тому важко їй простити зраду, тому й відмовляє вона Грицю, який повернувся до неї з каяттям і проханням стати його дружиною. Маруся вважає, що розтоптане зрадою кохання неможливо відродити. Для неї воно було єдине, священне:Моя любов сягала неба,А Гриць ходив ногами по землі...Маруся не промовила жодного слова виправдання на суді. Свою таємницю вона довіряє лише Сонцю:Не помста це була, не божевілля,Людина спроста ближнього не вб’є.Я не труїла. Те прокляте зілля Він випив сам. Воно було моє.Ці слова звучать як гімн коханню і вірності. Маруся не бореться за своє життя, але її поведінка на суді — це відстоювання людської гідності, справедливості. Тому в даному випадку є всі підстави говорити про «високу* трагедію. Так, образи Марусі і Гриця — трагічні, життєве кредо Марусі — чесність. Вона не скоро зрозуміє причину свого нещасливого кохання. Гриць же «народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому», він метався між двома світами — між піснями й лицарськими ідеалами Марусі та вишня- ківськими достатками й убогістю душі. Він не зміг зрозуміти злету Марусиної душі, повівся з нею жорстоко та егоїстично. Образ Гри</span><span>цяБобренка надзвичайно складний і трагічний.Вінувесь, крімхібащо серця, поринув у міщанське багно, душа ж його рвалася до Марусиних пісень.</span><span>Роман у віршах «Маруся Чурай* — це твір зрілого майстра. Це вершинна книга Ліни Костенко, яка в змалюванні образів романупроявила себе як тонкий психолог. Завдяки цьому твір вражає своєю психологічною навантаженістю.</span><span>
Хухи не можуть говорити, доки бувають невидимі. Вони тільки пищать, як мишки, або муркочуть, як котики. Сили вони також не мають, бо легенькі, як пушинка, а м’якенькі, як вата.
Була вона й сама пухкою, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братики».
Когда передо мной встал вопрос, о каком учителе написать, я серьёзно задумался. Хочется рассказать сразу про нескольких педагогов, но всё же мой выбор пал на человека, который, как мне кажется, сильно влияет на меня. Говорю я о Ларисе Валерьевне Яруллиной - прекрасный учитель, замечательная женщина. Познакомились мы с Ларисой Валерьевной, когда пришли в пятый класс. Как мне казалось, сторгую и требовательную преподавательницу я поначалу сильно побаивался. Да и к математике у меня было настороженное отношение: этот предмет казался слишком скучным и сложным. Но Лариса Валерьевна быстро перевернула наши представления "с ног на голову". Веселая и в то же время строгая, добрая и требовательная, она моментально стала предметов наших постоянных разговоров. Многие из нас не верили, что в одном человеке могут сочетаться такие качества.
Постепенно мы начали все больше и больше привязываться к ней, да и она полюбила нас. Иногда мы прямо на уроке можем отвлечься от темы, послушать рассказы о ее жизни, пошутить и посмеяться, что совершенно не мешает изучать новый материал. Лариса Валерьевна всегда умеет оживить скучные уроки. Конечно, не всегда все было гладко, случались и неприятные истории, но о них, я думаю, и говорить не стоит. Хоть эти недоразумения и были редки и незначительны, я прошу у нее прощения. Лариса Валерьевна всегда идет к нам навстречу, не жалела и не жалеет собственного времени для того, чтобы помочь нам. Но главное даже не это, главное - что с помощью Ларисы Валерьевны мы сумели понять, что такое по-настоящему хороший учитель. Пройдут годы, многое изменится. Я стану взрослым, овладею любимой профессией, но обязательно вернусь в родные стены, приду в класс, где мы сидели за партами, где мы учились математике и умению быть человеком, учились у неё, моей любимой учительницы