його хіба що на налигачі тільки затягнеш, тяжко працював на маленькому клапті
землі, що ледве могла прогодувати
його сім’ю, а
книжки купував. Бувало,
на ярмарку люди, спродавшись,
і до шинку
заглянуть, а він — ні-ні. 1 замість того щоб, як годиться
доброму господареві, хильнути чарку-другу й заспівати веселої, він купить на
виторгувані гроші книжку з малюнками та так же на неї дивиться, так її рукою
гладить, немовби хтозна-яке добро
придбав! 1 вдома ввечері
потім марно лій переводить, луплячи очі в ту книжку. А для
чого то? Не пан же який, не піп, навіть не писар з розправи, а простий собі
мужик! Хіба то мужицьке діло книжки читати!.. Головне ж, і до школи малим не
ходив, а оповідали, що то п’яниця дяк із сусіднього села за шкалик горілки
навчив його на біду літери складати. І ото відтоді Артем — як розуму рішився. І
громади став ніби цуратись, усе, знай,
сидить у своїй хаті,
пучкою по рядках у книзі водить і
губами ворушить. Ні, чисто тобі здитинився дядько!.. Проте, коли його жартома
питав хто, що він там у тих книжках знайшов, Артем охоче розповідав. І сміялися
ж потім люди, переказуючи один одному, як Артем вичитав у книгах, що японці,
приміром, збирають по горах пташиний
послід і тим
послідом землю угноюють,
а котрий японець багатіший, так
той і оселедцями свою землю здобрює.
А найбільше любив про птахів оповідати. І
тут же й сам «голос міркував, немовби радився з кимось.
«Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює». · «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком». ·Опис Павлуся «…Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. …Зроду не то, щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату». · «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових…» · «… Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. …Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня…» · «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах». · «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов». · «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?» · «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет…. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув».
Про колишні часи, козацтво, напади татар і життя селян на чолі із старостою
Це залежить від людини. Є гарна метафора, у якій люди порівнюються з книжками. Когось ми читаємо за місяць або за два. А декого лише через роки розуміємо. А інколи, ми зустрічаємо тих, кого прочитати ніколи не зможемо. Бувають зрозумілі, явні книжки, а когось же треба читати лише між рядків.
Фамилия генерала - Жигалов
Городового - Очумелов
