Ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. Ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. Ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. Але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. Але що йому в цьому допомагає? Що так активно цей-таки рівень підтримує? Безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. Тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. Відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
«Цінності моєї родини - це взаємодопомога. Ми підтримуємо один одного, піклуємось один про одного.»«В моїй сім'ї головні цінності - це підтримка, віра та чесність. Ми віримо один одному, віримо в щастя в родині, на правді ґрунтується наша родина. Я люблю свою родину. Вона найкраща.»«Моя родина цінує працю інших: наприклад, якщо мої батьки зробили якісь гарні речі, ми будемо їх зберігати.»«В моїй родині цінується взаємоповага: коли хтось у біді - ми допоможемо один одному.»«Найголовніша цінність в моїй сім'ї - це взаєморозуміння. Ми розуміємо один одного із одного слова, можемо допомогти фізично і духовно. Саме тому ми - дуже хороша сім'я.»«Я вважаю, що цінність моєї родини - це співчуття. Ми завжди вислухаємо, підтримаємо.»«Моя родина велика і дружня. Вона для мене найкраща.»«Моя сім'я - це моє серце, це моє щастя і його я втрачати не стану.»«Ми поважаємо, поступаємось один одному. Головне, що близькі поряд.»«Ми поважаємо традиції нашої сім'ї.»«Згуртованість, взаєморозуміння, підтримка, лагідність - ось наші цінності.»« Ми найбільше цінуємо допомогу старшим, це дасть дітям повагу в майбутньому.»«По-перше, це здоров'я. Також ми щирі і добрі.»«У моєї сім'ї є цінності: талант, найкращі батьки, взаємопідтримка.»«Найголовніша цінність це - любов. Я пишаюся своєю родиною. І бажаю іншим теж, щоб у них була така ж дружна родина.»« Я не уявляю своєї сім'ї без дружби. Ми любимо одне одного. Я пишаюся своєю сім'ю.»«Цінностями моєї родини є піклування про рідних, співчуття, підтримка і взаєморозуміння.»«У моїй сім'ї здавна були головними цінностями є гостинність та повага.»«Я люблю свою родину: вона для мене є і радість, і здоров'я, і любов.»«Я можу пишатися своєю родиною, вона дружна, розумна, працьовита.»«У моїй родині є гармонія та розуміння.»«Цінності моєї родини це мир в сім'ї, ми ніколи не сваримося.»« Я впевнений, що завжди у скрутну хвилину мене підтримають в родині. Ось за це я ціную свою сімю.»«Я в свої сім'ї шаную найбільше чесність, справедливість, і найголовніше, добро.»«Цінності моєї родини - це вірність. Радість - ми знаходимо добро і радість в будь-якій справі. «Я дуже люблю свою сім’ю і ніколи не забуду, що вони зробили заради мене та нашої сім'ї.»«Я ціную радісну сім’ю, щасливу.»«Я вважаю, що в сім'ї всі мають бути рівними, щоб розуміли і любили один одного.»<span>«Люблю і поважаю свою родину, терпимість між нами, любов до батьків - це основа всіх чеснот.»</span>
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім'ї (7 дітей, Ольга — четверта дитина).
Коли Ользі було 5 років, батька переводять до міста Сучави. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами загалом, так і між їхніми доньками, зокрема Ольгою Кобилянською та Ольгою Устиянович, зародилася щира дружба, яка тривала до кінця життя письменниці.
1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольгу віддають до німецької початкової школи, навчають грі на фортепіано. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі — лише німецької та румунської. У Кимполунзі головним осередком культури був дім міського старости Йозефа Кохановського. У цьому домі Ольга випозичала книжки, слухала музику, «пізнавала гарних людей і зустрічалася з прихильністю до українців»[2]. Вірною подругою Ольги Кобилянської назавжди стає Августа Кохановська. «Вона є мій «добрий ангел», як я її все називаю, і в ній пізнала я одну з тих немногих товаришок, котра мене справді любить», — згадуватиме згодом Ольга Кобилянська. Між ними була сильна душевна спорідненість.
Білі гуси прилетіли
На своїх крилах вони
Увесь ліс оповістили
Про наступлення весни =)
<em>Гол.герої: </em>
-князб Ігор, Святослав і Всеволод;
-Ярославна (дружина Ігоря);
-половці Овлур, Гзак і Кончак.
У творі розказується <em>про похід князя Ігора з братом Всеволодом проти половців</em>,незважаючі на лихі віщування(затемнення сонця,буревій природи).В другий бій Ігор отримав поразку.Згодом йому сниться <em>"мутний "</em>,недобрий сон Він зібрав бояр, щоб вони розтлумачили йому значення цього сну. Тоді Святослав виголошує своє <em>«золоте слово»</em> .В 4 частині розповідається про плач Ярославни і про втечу Ігоря за допомогою Овлура . В <em>5 епізодж</em>і розповідається про погоню за Ігорем і про його благополучне прибуття в Київ. Завершує поему автор словами величання руських князів