Вірш-діалог - це розмова двох людей.
Вірш-діалог – це, відповідно, розмова двох осіб (людей, тварин чи інших об’єктів) відображена у віршованій формі.
Багато прикладів використання фантастики, як помічника автора в художній виразності, провідника його думки, знає світова література. Наприклад такі твори, як «Ніс» Гоголя, «Портрет Доріана Грея» Оскара Уальда, «Історія одного міста» Салтикова-Щедрина. Цей напрям в українській літературі започаткував Г.Ф.Квітка-Основ’яненко в повісті «Конотопська відьма».І насправді фантастичні, дивні події відбуваються в чудовому містечку Конотопі.То конотопський сотник пан Забрьоха наче птах літає під небесами, то не хоче тонути в річці Явдоха Зубиха, хоч на неї навісили двадцять пудів, то хорунжівна Олена підступно змінює своє рішення, то кудись поділися вікна та двері в хаті, не пускаючи до вінчання Микиту Уласовича. Ось до чого привело відьмовське чаклування!<span>Але не жахається, не сумує читач, упізнавши про такі страшні події, які були викликані потойбічними силами, бо інтонація і мова письменника залишаються глузливими і насмішкуватими. Приходять на розум слова Микити Уласовича про писаря Пістряка: «..Нехай, — каже, — чи не проспиться, бо він часто химери гонить…»</span>
Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов'язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця... Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми «Наталка Полтавка» цю «несправедливість» нарешті було подолано і виправлено назавжди!
Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
«Наталка Полтавка», як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.
Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі «освічених верств», які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.
Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів'їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет «Наталки Полтавки» взято з реального життя...
Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п'єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями...