Закінчи рядки вірша:З-під снігу,де джерельце ніжне,пробивсь до сонечка,,,,,, Горить, пала на сонці цвіт,тому і зветься ......На
Varvarochka [24]
Горить, пала на сонці цвіт,тому і зветься<span> підсніжник .
</span>Горить, пала на сонці цвіт,тому і зветься горицвіт .
На пагорбі,де рідший ліс, <span>цвіте,красується нарцис .
</span>
А край долинки,де затінок повивсь <span>хрещатенький ????
</span>
Ось на галявині Наталка побачила <span>малу фіалку
</span>
<span>Одяг червоний він жупан, стоїть,пишається тюльпан .
</span>
Усіх на бал запросим вас потанцювать<span> з квітками ??</span>
Нещодавно я прочитала захоплюючу повість по дружбу хлопчика Сашка з вовком. Зі справжнім вовком Сіроманцем.
Автор любить природу. У творі він точно передає образи усіх героїв. Можливо, в образі Сашка він описував себе у дитинстві. Коли ми читаємо, то переживаємо разом з героями.
Хоч вовк був старим та сліпим, після зустрічі з Чепіжним, почалося справжнє полювання на Сіроманця. Тільки тоді, коли людина живе в гармонії з природою, вона відповідає взаємністю. Хлопчик сміливий, бо знає: тварини відчувають добрих та злих людей, тому ставляться до них по-різному. Сподобалось мені те, що в творі Сашко не боїться Чепіжного, відстоює свою думку, говорить йому правду. Він також співчуває сліпому Сіроманцю. Навіть відправився в далеку дорогу, бо мав надію та прагнув вилікувати зір вовка. Хлопчик щасливий, що люди верталися з ловів ні з чим, бо тварина врятувалася втечею.
Мене вразила відданість Сіроманця, адже він сам повернувся до Сашка, їхня чудова та незвичайна дружба.
<em>Тема: зображення фантастичної істоти — хлопчика-фігурки (Ха-еФ), який намагається самоствердитися серед людського оточення і довести свою зверхність над ним.</em>
Аля розпрощялася з друзями і потрапила до дому. Мама з татом почали розпитувати Алю де вона так довго була. Аля розповіла про всі свої пригоди. Коли вона закінчила свою розповідь, за ней зайшли її друзі. І вони разом пішли гуляти на вулицю та грати в різні ігри.
КІНЕЦЬ.....
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.