Всі події
, які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони
відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності
від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей
проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не
можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а
природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не
поза нею. Прекрасний приклад цього <span>Тореадори з
Васюківки"- це пригодницько-гумористична повість. Історія ця надзвичайно
цікава. Події, описані автором, настільки захоплюючи, що хочеться читати цю
книгу від першої до останньої сторінки ще і ще. </span><span>
Головні персонажі повісті — це Ява Рень і Павлуша
Загородній. Вони звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники,
фантазери та "зривщики дисципліни".
<span>У одного з них дуже незвичне ім'я — Ява. В повісті
розповідається, що то він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора
роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: "Я — Ваня", а вийшло
"Ява"..., але причепилося оте "Ява" до нього, як реп'ях до
собачого хвоста. У Івана "руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно
вкрите веснянками." Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай
саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою
прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець
здатний не тільки на бешкетування: коли сталася прикра подія з
переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з
української мови на "безлюдному" острові, дібравши собі ім'я "Робінзон
Кукурузо". </span>
<span>Павлуша Загородній — це кращий друг Яви. Він
більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє
стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. </span></span>
<span>Васюківські "тореадори" завжди мають
благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у
прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити
помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють
нову "авантюру". Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки
незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час
рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих
"шпигунів". </span>
<span>Бажання і наміри Яви і Павлуші дуже зрозумілі їх
одноліткам. Напевно, головне, про що хоче сказати автор: дружба — це велика
сила! І так важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою
в огонь і у воду, не зрадить, завжди допоможе в скрутній ситуації. Це дає нам
зрозуміти слова:безсмертя і добро-дружба;вічість і краса-друзі.Ось це і є
основою житя людини на землі.</span>
Павлусь-головний герой.Він дуже дбайливий,чуйний.добрий хлопець.На його долю випало не мало пригод.Жив с мамою та сестрою Ганною,коли незабаром забрали в полон.Щоб її врятувати йому треба було відправиттися до страшних пригод.Павлусь-доказав всім що він є нащадком козаків.Тому що зробив цей героїчний поступок.
Тема: розповідь про знедолені народи
ідея: заклик до боротьби
худ. засоби
епітети: холодна байдужість, золочених просторів, соловйових хорів, <span>розумний лад
порівняння: м</span><span>ов ніж, вража скрізь стогін мужика</span>
Сучасну українську культуру важко уявити без творчої спадщини Кобзаря — великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. У його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини XIX — початку XX століть — народність і реалізм. Творчий геній дозволив Кобзареві залишити нащадкам не тільки літературні твори найвищого ґатунку, а й значний доробок живописних і графічних робіт.
Через усю творчість Тараса Григоровича червоною ниткою пролягла любов до України та її багатостраждального народу. Та однією з центральних тем його поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки — сестри, матері — у тогочасному суспільстві. І коли цей найчистіший образ, ця своєрідна ікона весь час плюндрується, весь час терпить знущання, поет не може залишатися осторонь. Жіноча доля для Шевченка — не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі. Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері, яку "ще молодою — у могилу нужда та праця положила", та рідних сестер — Катрі, Ярини, Марії, які "у наймах виросли", та в яких "у наймах коси побіліли". Доля жінки у кріпосницькому суспільстві була просто нестерпною, і Шевченко був одним із перших, хто зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і вголос заговорив про них, виступив на захист жіночих прав. Навіть назви творів, присвячених жінкам, — "Сова", "Наймичка", "Відьма", "Слепая" — свідчать про невеселе, трагічне їх життя
Одним із кращих творів Шевченка, присвячених жіночій долі, можна вважати поему "Катерина". У поемі відтворено одну з характерних проблем тогочасного суспільства — долю збезчещеної дівчини. Уже з перших рядків поет звертається до дівчат: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями..." Далі Шевченко розповідає про трагічну долю дівчини-покритки, майбутньої матері. Катерина виросла в селянській родині, змалку звикла працювати, а тепер їй доводиться просити милостиню, щоб хоч якось вижити. Природний сором, гордість відступають перед любов'ю до дитини. Доля зводить Катерину з коханим — батьком її дитини. Вона, боса, вибігає йому назустріч, прагне викликати почуття якщо не любові, то принаймні жалю — не до себе, до сина. Та байдуже москалеві й до Катерини, і до сина. Бідолашна ладна навіть пожертвувати власним життям, аби врятувати дитину від ганьби.
Самопожертва — це риса, яка притаманна багатьом жінкам-матерям у творчості Кобзаря. Згадаймо хоча б поему "Наймичка". Ганна, мати-одиначка, розуміючи, що з нею син буде приречений на злиденне життя, сповнене приниження й страждань, вирішує підкинути його бездітним літнім людям, а сама наймається до них служницею, аби хоч так бути ближчою до сина, нехай навіть не маючи права назвати його власною дитиною й не чути від нього найсолодшого слова — "мамо"... Мати-вдова тяжко працює, аби її дитина не залишалася неписьменною, як вона сама (поема "Сова"): "І день, і ніч працювала, Подушне платила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило". Та, на жаль, матері не судилося побачити щасливої долі своєї дитини: син виріс, і його забирають у солдати. Нещасна жінка, залишившись сама, божеволіє з горя, голосить, мов сова, образ якої стає тут синонімом горя.
Жіночі образи, жіночі долі яскраво зображені не тільки в поемах. Вірш "Сон" ("На панщині пшеницю жала...") розповідає всього лише про один день із життя жінки-матері: кріпачка з немовлям на руках змушена ходити працювати на панське поле, намагаючись хоч трошки часу приділити дитині. Уві сні стомлена мати бачить свого сина дорослим, щасливим; бачить у своїх снах-мріях, що син працює не на панському лані, а на власному полі. Та дійсність не залишає місця мріям, і мати-кріпачка знову повертається до своєї тяжкої праці.
Долі дівчат, які потерпали від нещасного кохання, болем відгукувалися в серці Кобзаря й знайшли відображення у віршах і баладах "Причинна", "Тополя", "Лілея", "Утоплена", "Русалка"... Образи жінок і дівчат у творчості поета не тільки трагічні, їм притаманні найкращі риси людського характеру: чуйність, щирість, самопожертва, доброта. І заслуга Шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері, жінки-кріпачки на п'єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі. Жінка з дитиною на руках завжди була для Шевченка уособленням мадонни, світлим і щирим образом, символом чистоти й святості:
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Невмирущі Шевченкові рядки: "І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі" стали своєрідним символом віри для багатьох поколінь справжніх, щирих українців. І дай Боже, щоб вони стали дійсно пророчими.
