Якби Михайло був живим , то відповідно він би одружився з Анною.. Сава
змінив би свою думку щодо Рахіри і їхніх стосунків ,котрі були великим
гріхом .. батьки розділили б землі між синами і щасливо зустрічали б
старість , виховуючи внуків...
У своєму романі «Місто» через розкриття образу Степана Радченка – вихідця з села, який прагне «закріпитися» у міському житті – В.Підмогильний намагається розв’язати одвічну проблему неоднозначності людської душі, знайти рішення, не моралізуючи та не кидаючись у крайності.Основна тема твору – доля селянської молоді, у якої після радянської революції з'явилася неймовірна до того можливість отримувати якісну освіту, «вийти в люди», досягти чогось більшого у житті, а також внести у закостеніле сільське життя живий подих прогресу, культури, творчого прагнення та натхнення. Проте багато з них, і Степан також, стикнулися з тим, чого не чекали. Місто давно живе за своїми правилами, яких не під силу змінити наївним «здобувачам» з села, скоріше їхня доля – пристосування, в кращому випадку таке, що дозволить їм розкритися та реалізувати свої амбіції.Степан Радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до Києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. Спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. При цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. Проте місто знайшло гачок, на який впіймало Степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд.<span>Степана захопила література, він відчуває в собі разом і здібність до неї, і жагучу потребу визнання свого таланту. Він кидає навчання, стає відомим письменником, але разом із цим пристосовується до міського життя, починає поділяти і мрії міських жителів , і способи їх здійснення, і моделі поведінки. Степан Радченко більше не ідеаліст, сповнений світлих сподівань, а прагматичний молодий чоловік, здібний, ерудований, іронічний, який здатний на жорсткість задля досягнення своєї мети.
Чи підкорив місто головний герой?.Він підкорив місто, але місто покорило його...він став типовим жителем міста.
</span>
У казематі написано тринадцять поезій[1]:
<span>
«Ой одна я, одна»,
«За байраком байрак»,
«Мені однаково, чи буду»,
«Не кидай матері! — казали»,
«Чого ти ходиш на могилу?»,
«Ой три шляхи широкії»,
«Н. Костомарову»,
<span>«Садок
вишневий коло хати»,</span>
«Не спалося, — а ніч, як море»,
«Рано-вранці новобранці»,
«Неволі тяжко, хоча й волі»,
«Чи ми ще зійдемося знову?»,
«Косар».</span>
Первісний варіант цих творів — в окремому автографі (зберігається в інституті
літератури імені Тараса Шевченка АН України). Весь цикл Шевченко переписав до
«Малої книжки» (захалявної книжечки 1847) в Орській фортеці, додавши як заспів
новостворений вірш «Згадайте, братія моя». До «Більшої книжки» поет вніс цикл у
Москві 18 березня 1858, надавши йому назви й присвяти «В казематі. Моїм
соузникам посвящаю». Вірш «Не спалося, — а ніч, як море» до «Більшої книжки» не
переписано.
1.Подорож козака.
2.Докірлива думка
3.Інші люди
4.Козацьке горе
<span>1 Багалій Д. Нарис української історіографії. К.,1925, Вип. 2.
2. Возняк М. Історія українського письменства. Львів, 1922.
3. Грушевський М.С. Об украинской историографии XVIII века // Известия АН СССР: Отделение общественных наук. Москва, 1934. N3.
4. Дзира Я.І. Самійло Величко та його літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. К., 1971.
5. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. К., 1991 , т. 2.
6. Луценко Ю. Літопис Г.Грабянки в працях дожовтневих дослідників // Рад. літературознавство. 1988. N 8.
7. Драгоманов М. Вибране. К., 1991.
8. Иконников В.С. Опыт русской историографии. К., 1908. Т.2. Кн.2.
9. Історія української літератури: У 8 т. К., 1967, Т.1.
10.Колесса Ф. Українська народна словесність: Загальний огляд та вибір творів. Львів, 1938.
11. Крекотень В. Сказання про війни козацькі та його автор // Київ. 986. N 10.
12. Летопись Самоила Величка. К., 1851. Т.2.
13. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). К., 1959.
14. Мишанич О.В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. К., 1980.
15. Летровський М.Н. Нариси з історії України. К., 1940.
І6. Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. К., 1979. Т.1. 17.Франко І. Зібрання творів: У 50 т.
І8. Чижевський Д. Історія української літератури. Нью-Йорк, 1956.
19. Шевчук В. Самійло Величко та його Літопис // Величко Самійло. Літопис. К., 1991, Т.1.</span>
