любляча мати
щирiсть, простота, вiдрiсть,працьовитiсть
повага до людей
набожнiсть
терплячiсть
нiжнiсть
безталаннiсть
жертва тогочасного суспiльства
<span><span>Трагедйного звучання набува образ жнки у новел М. Хвильового Мати . Невипадково письменник в цьому твор, в багатьох нших детально вимальову жноч образи, адже жнка, за свтовдчуттям укранцв, це берегиня роду, носй його традицй. Проте у збурених обставинах перших десятилть XX столття роль жнки народжувати виховувати доповнються ще одним штрихом: цною власного життя рятувати дтей вд жорстокост та абсурдност свту, подленого на класи, на непримиренн ворож табори. найдраматичнше те, що лня такого протистояння часто проходила через одну смю, родину, краючи навпл. Подбна колзя осмислювалась у поез П . Тичини Три сини. Рядки з не стали епграфом до новели М. Хвильового:
Прихали до матер та три сини:
Три сини вояки, да не днак,
Що дин за бдних,
Другий за багатих…
Цей епграф мстить у соб ядро майбутнх подй, передбача х, а також свордним заспвом , що важливо, наближеним до думи. Новела М. Хвильового теж позначена фольклорними впливами тон розповд нагаду прозов народнопоетичн жанри: казки, легенди. Та й зображення двох братв-антиподв теж витримане у фольклорному стил. Однак, якщо в народних казках молодший син нколи не втрачав людсько подоби, залишаючись добрим людяним, то у твор М. Хвильового обидва брати, потрапивши у вир громадянсько вйни, опинившись по рзн боки барикад, перетворилися на слпих фанатикв де, забули про найсвятш християнськ приписи людсько морал. Письменник психологчно вмотивову вибр життвого шляху братами. Один з них навчався в гмназ, здобув освту, мати намагалася забезпечити йому достойне життя цною неймоврно виснажливо прац (цлий день вона шила сорочки та костюмчики зовсм не мала часу розмовляти з своми любими синами). Проте навчати другу дитину жнка через матеральн нестатки вже не могла, тому самостйне життя Андря почалося з мстечково кузн. Не дивно, що Остапа супроводжувала весела усмшка, а Андрй «дивився на свт суворим поглядом незадоволено людини . М. Хвильовий акценту увагу на тому, що саме матеральн умови визначили шляхи братв у вир громадянсько вйни: Остап служить у блогвардйськй арм, а Андрй потрапля до лав бльшовикв. Однак як пояснити хн ставлення до матер, яка порвну мж синами розподляла свою доброту, ласку, тепло душ? Вд чого зачерствли серця хлопцв? Чому нелюдська ненависть пролягла помж братами? Чому Остап безапеляцйно заявля блогвардйцям: … хочу я довести вам, що для мене в боротьб нема матер». Абсурднсть ситуац розвязати може лише смерть. Такий пдтекст прочитуться уже в перших рядках твору. Геро носять мена синв Тараса Бульби, бо хнй батько, бдний зворушливо навний кравець, марив старовиною, козацьким давнм лицарством. Його сини не стали лицарями, кривав будн вон, класова ворожнеча, гнорування гуманних принципв людсько спльноти уподобили х до зврв. Мати не пзна Остапа перед нею стояла сувора без кнця далека й людина. Це вже був не той Остап, що обцяв й годувати смачними цукерками. Це було втлення незнано й хижо мудрост . Таким же далеким чужим видаться й Андрй. У розпач жнка пдставля пд сокиру старшого сина власну голову, рятуючи меншого.
Зображена М. Хвильовим колзя нагаду бблйну легенду про Кана та Авеля, злочинця невинну жертву. Давнй переказ у XX столтт пд пером письменника набува нового звучання Остап Андрй, заслплен ненавистю пролитою кровю, нагадують виродкв, а хня мати це втлення самопожертви безмежно любов. Вона також уособлю Украну, розпяту на хрест братовбивчих революцйних потряснь.</span><span>Головнi геро: Мати i сини: Остап i Андрiйко.
Тема: зображення жорстокоi вiйни мiж рiдними братами, в якiй постраждала сама невинна мати.
Iдея: автор втiлю переживання матер страхи, показу любов як кожна мати проти братовбивства вйни.</span></span>
Е легенда, що колись, була дуже красива дівчина. Яка красива була та дівчина, в неї були чорні як крило ворони очі, біла як сніг кожа, та длинне волосся. Дівчина була струнка, як соломинка. Та одного разу полюбула та дівчина одного хлопця. Дальше фантазии не хватило(
<span>
І. Кассандра - нащадок Прометея, віща діва. (До образу віщої діви - Кассандри зверталося багато митців, але всі їхні твори, по суті, переказували легенду: Аполлон наділив Кассандру даром провидіння, але вона не дотримала свого слова і не покохала його за цей дар. За це Аполлон покарав Кассандру тим, що ніхто не вірив у її пророцтва.)
II. Центральний образ драматичної поеми Лесі Українки.</span><span>
1. Трагедія правди. (Дочка троянського царя Пріама бачить правду, говорить правду, але ніхто їй не вірить. її ненавидять за пророцтва, адже вона передчуває страшні речі: загибель Трої, руїну дому Пріама. Вона каже правду, але не таку, яку хочеться чути людям. Вони підозрюють, що Кассандра не пророкує нещастя, а сама їх притягує. Трагедія віщунки в тому, що вона вже й сама боїться свого дару і сумнівається, бо не впевнена, чи її пророцтва залежать від подій, чи навпаки.)</span><span>
2. Динамічність розвитку подій у драматичній поемі. (У поемі події весь час нагнітаються, розвиваються динамічно, весь час зростає напруження. В основу цих подій покладено загибель Трої і безуспішне намагання Кассандри зупинити трагедію. Вона передчуває, що має відбутися, знає, що її словам ніхто не повірить, але не може мовчати. Та разом із тим вона нічого не робить для боротьби, для того, щоб щось змінити. Коли троянці вкладають у її руку меч, щоб вона убила ворога, від якого йде біда і на якого сама ж і вказала, Кассандра опускає руку з мечем. Ворог залишається жити.)
3. Складність, багатовимірність образу Кассандри. (Кассандра - чесна, благородна людина, любляча донька і сестра, палка патріотка. Вона нащадок Прометея і не хоче коритися богам, рабам Долі ("я рабинею рабів не хочу бути", протестує проти рабської покори у будь-якому вияві.) Віщунка всім серцем бажає добра співвітчизникам, родині, Батьківщині, але її дар не прислужився рідній землі, не зробив її щасливою. Помста Аполлона була жорстокою і продуманою. У пророцтва Кассандри не вірять усі, її цькують, принижують, з неї насміхаються. .Але страшнішими за все це були її власні сумніви.)</span><span>
III. Драма "Кассандра" - це відповідь Лесі Українки прагматичним настроям, що швидко поширювалися наприкінці XIX століття. (Наприкінці XIX - на початку XX століття українська інтелігенція шукала шляхів до правди, задумувалась над тим, чи потрібно простим людям знати правду і якою вона має бути. їх хвилювало питання, як повинні співвідноситися слова і справи, слова і переконання. За допомогою образу Кассандри Леся Українка робить філософське узагальнення: від людських уявлень і побажань, від людської волі об'єктивна історична закономірність не залежить. Але людина може виявити свою волю і залишатися чесною, правдивою, безкорисливою у будь-якій ситуації.)
</span>