Перша книга − Буття − веде нас у прадавню історію, коли світ тільки-но створювався, коли «земля була пуста й порожня, та й темрява була над безоднею, а Дух Божий ширяв над водами».Вона розповідає, як Бог створював світ, людину, якою була доля перших людей і перших людських поколінь. Опис давніх подій Біблії приведе нас до Месопотамії, у так зване Межиріччя – область між ріками Тигр та Євфрат, де пізніше виникли держави шумерів, ассірійців, вавілонян, персів, а нині знаходиться Ірак. Звідти, із міста Ур, вийшли за закликом Бога Аврам та його дружина Сара. Це відбувалося десь за 1700 років до Різдва Христового. У той час жив визначний законодавець, цар Вавілона, Хаммурапі. Його зведення законів − базальтовий блок, покритий клинописом − нині зберігається у Луврі.Завіт, укладений між Богом і Аврамом, розпочинає історію вибраного народу. На підтвердження угоди Бог змінює ім'я Аврама на Авраам, а його дружини Сари на Сарра. Нащадки Авраама, син Ісаак, потім онук Яків (Ізраїль) разом зі своїми дванадцятьма синами мандрували в пошуках пасовищ для своїх стад землями Харана, Ханаана, сучасних Сирії, Йордана,
<em>Тому що він перший раз йшов по " дорозі кохання " і він нехотів так швидко пройти дорогу і тянув час плентачись, Так він зрозумів, що то була помилка коли побачив Гальку Козачок з Петром Білим і назвав Галю зміюкою лукавою.</em>
Леся Українка написала чудовий вірш "Хвиля". Провідна тема поезії - опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. Приводом до написання цього твору стала поїздка до Євпаторії, де Леся Українка перебувала на лікуванні. Вірш належить до пейзажної лірики, зокрема, мариністичної. Ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність. На мою думку, головним є образ моря, в котрому постійно відбуваються зміни, щось приходить - щось відходить, баланс і гармонія. Леся Українка використовує такі художні засоби, як: епітети (хвиля смутна), порівняння (може, буде там покірно,мов рабиня, тихо, вірно), метафори (хвиля йде). Я вважаю, що головну думку поезії відтворено в останній строфі:
Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зрине
і гучна,
і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?
У творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія Лесі Українки пронизана вірою і сподіваннями. Вірш написаний хореем. Твір справив на мене досить глибоке враження, так як пейзажна тематика для мене є досить близькою. До цієй теми автор звертається у творах "Спогад із Євпаторії", "Тиша морська". У зарубіжній літературі цю тематику можна простежити у віршах Пушкіна "До моря", Жуковського "Море".
П’єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо Мартина пан Красов-ський назвав бидлом, а його сина - телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.
Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. Усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його «папінька», а дружину - «мамінька», не дає працювати Марисі, аби вона привчалася до дворянства. Боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. Смішно виглядає це намагання бути благородним: очікуючи привезення з міста «кофію», герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички - вона зна - і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського - людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, що до того ж любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.
Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. Степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все - наслідки бездумної гонитви за дворянством.
Символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п’єси. Герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, Борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.
<span>У творі поєдналися елементи комедії і трагедії. Образ Борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (нещасливий шлюб Марисі й розпусне життя Степана), і власне життя. </span>