П’єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо Мартина пан Красов-ський назвав бидлом, а його сина - телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.
Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. Усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його «папінька», а дружину - «мамінька», не дає працювати Марисі, аби вона привчалася до дворянства. Боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. Смішно виглядає це намагання бути благородним: очікуючи привезення з міста «кофію», герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички - вона зна - і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського - людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, що до того ж любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.
Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. Степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все - наслідки бездумної гонитви за дворянством.
Символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п’єси. Герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, Борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.
<span>У творі поєдналися елементи комедії і трагедії. Образ Борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (нещасливий шлюб Марисі й розпусне життя Степана), і власне життя. </span>
Назва п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" стала крилатим висловом. Так образно досить часто називають хороших дівчат і сьогодні. У чому ж полягає магічний секрет героїні п'єси?
Дуже мало було щасливих людей на землі в усі часи, а Наталка все ж таки знайшла своє щастя, хоча їй, звичайно, довелося боротися за нього.
І. П. Котляревський вперше в українській літературі вивів на сцену нову героїню, яка завдяки силі свого характеру здатна ступити на шлях опору "нелюдським обставинам".
У найскрутніших ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наштовхують її на думку: "У пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою". І Наталка використовує найменшу можливість для збереження свободи життєвого вибору й утвердження свого права на особисте щастя.
І. П. Котляревський стверджує, що щастя у людей повинно бути і є різне, в залежності від самої людини. Скільки на землі живе людей, стільки й різних уявлень про щастя.
Так, наприклад, Микола вбачає своє щастя у здатності допомогти людям, у почутті людської гідності, у прагненні до незалежності, у сміливості, розумі і почутті солідарності із знедоленими і бідними.
"Ідеальний", але дещо слабодухий Петро, змирившись із обставинами, відмовляється від свого щастя із Наталкою заради спокою її матері Терпелихи.
«Чорна рада» Куліш аналіз твору Підзаголовок: «Хроніка 1663 року» Автор: П. Куліш Рік: 1857 Літературний рід: епос Жанр «Чорна Рада»: історичний роман, роман-хроніка Тема «Чорна Рада»: розповідь про Чорну раду, що відбулася в Ніжині в 1663 році Ідея «Чорна Рада»: заклик до єднання, цілісності України; утвердження думки, що тільки свідома українська інтелігенція має бути панівним класом суспільства. Джерела роману: «История Малороссии» М. Маркевича, «История Малой России» Д. Бантиш-Каменського, літопис Самовидця. Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна. Відхилення від історичних фактів: опис подорожі полковника Шрама, його перебування на хуторі Хмарище, зустріч його сина Петра з Лесею, двобій Петра з Кирилом Туром, переживання Лесі через коханого. Проблематика «Чорна Рада» Історична доля України Взаємини між панством та біднотою Стосунки між Україною та Росією Вірність обов’язку, козацька честь Місце Запорозької Січі в історії України Любов і ненависть Вірність і зрада Батьки і діти Історична постать і сучасність Цінність людського життя «Усякому єсть своя кара і награда од бога» Письменник акцентує увагу на суперечностях між простими козаками істаршиною, між міщанами і шляхтичами, між городовими козаками і запорожцями. Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічного увиразнення героїв є дорога, у яку вирушає козак Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. На цій дорозі вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей. Головні герої «Чорна Рада» Яким Сомко — наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник , Павло Тетеря — правобережний гетьман Васюта Золотаренко — ніжинський полковник, Іван Брюховецький — кошовий — гетьман Запорозької Січі московський князь Гагін, Кирило Тур — запорозький козак, курінний отаман; полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний), Петро Шраменко — його син; Михайло Черевань — колишній козак, господар хутора, Меланія дружина Михайла Череваня і дочка Леся Божий Чоловік Матвій Гвинтовка Вуяхевич Експозиція: зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману. Зав’язка: прагнення Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва. Кульмінація: проведення «чорної ради», за підсумками якої І. Брюховецький — гетьман, Я. Сомко — в’язень. Розв’язка: смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.