Софійка-добра, бажала допомогти позбавиться прокляття,вірна,віддана,здатна до самопожертви, ввічлива,цілеспрямована,завжди досягне своєї мети,показує приклад на поведінці,сім'я разом з нею віддані українським традиціям.
Над сенсом життя тисячоліттями мислять вчені, філософи, поети. А
мені здається, що я розумію сенс життя. Звичайно ж, сприймаю я його
по-своєму. І не розумом, а почуттям.
Буває такий стан, коли кожною клітинкою тіла відчуваєш: живеш. Кожну
хвилину гостро відчуваєш радість життя. Ось саме до такого почуття люди
прагнуть весь життєвий шлях. І саме в ньому вони все бачать сенс життя,
хоча пояснюють його по-іншому. По-різному пояснюють. Хтось - служінням
Батьківщині, хтось - особистою матеріальною вигодою, престижем, успіхом,
хтось - користю суспільству, служінням людям. Хтось бачить сенс життя в
сімейному затишку, теплі та продовженні роду, а хтось – у релігії, у
філософських ідеях, в екстримі, азарті, владі над іншими.
Але насправді все це - лише шляхи, якими людина приходить до
омріяного відчуття повноти життя. Особисто для мене, як для багатьох
інших людей, життя наповнюється сенсом завдяки любові до дорогих мені
людей. Це найпрекрасніший шлях, як я вважаю. Любов та кохання взагалі
наповнюють сенсом цей світ, і коли-небудь врятують його. Як співав
Володимир Висоцький: «Я дихаю, і значить, я кохаю. Я кохаю, значить, я
живу».
Я вважаю, що насправді люди живуть все-таки не заради життєвих
цілей, а заради самого процесу життя. Можливісті відчувати кожну
крапельку дощу, що падає на плечі літнім днем. Або бачити, як сонячні
промені просвічують крізь зелене листя дерев. Мати можливість говорити з
іншими живими істотами, обмінюватися з ними думками.
<span> А різні цілі в житті у людей - це насправді засоби відчувати себе
живим, відчувати все більше життя, все більше задоволення від нього.
Загалом, все більше випробовувати на собі життя у всіх його проявах:
радості, переживаннях, щасті, любові, пристрасті, гніву, смутку. Сенс
життя - це і є його вершина. </span>
В селі Піски відбуваються події роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли як ясла повні?".
Шановна Кайдашева сім'я!Нещодавно я прочитала історію про вашу родину.Ви дуже кумедні з одного боку,але все ж таки мені вас шкода.На мою думку,вам треба менше уваги звертати на дрібниці,тоді у вашій родині зменшиться кількість сварок,ви станете більш дружніми та будете цінувати кожен момент проведений разом.У вас Дорослі Кайдаші,чудові сини,а у них - чудові жінки.Кайдашиха,навчіться уступати Мотрі та любіть її такою,яка вона є,а Мелашка і так прекрасна дівчина,цінуйте це,та не повторюйте вже зроблених помилок.
Добре,що груша все ж таки всохла.Хочеться вірити,що у вашій родині назавжди запанувала злагода!Щастя вам!
Сорочинская ярмарка
Поселянин Солопий Черевик с женой и красивой чернобровой дочкой Параской приезжает на ярмарку в местечко Сорочинец. В Параску влюбляется случайно увидевший её во время переезда через мост парубок (парень) Грицко. На ярмарке он знакомится с Параской, которой и сам очень нравится. Угостив Солопия Черевика кружкой горилки, Грицко добивается от него согласия на свою свадьбу с Параской. Но выдать дочь за Грицко отказывается сварливая жена Черевика, Хивря. Помочь опечаленному парубку берутся торгующие у него по дешёвке волов цыгане.
По ярмарке распространяется слух о заколдованной красной свитке (кафтане), якобы некогда принадлежавшей одному выгнанному из пекла чёрту. Пропившись, чёрт заложил свитку на год некоему жиду, а тот из корысти продал её до срока истечения заклада. Свитка приносила несчастье всем своим новым владельцам, пока один из них не разрубил её на части и не разбросал вокруг Сорочинской ярмарки. Но с тех пор ежегодно на ярмарку в Сорочинцы является чёрт искать куски своей свитки. Он нашёл уже их все, кроме левого рукава.
Историю о свитке рассказывает в доме Черевика его кум. В самый страшный момент рассказа за окном раздаётся хрюканье, оно открывается – и в комнату заглядывает страшная свиная рожа. Вся семья Черевика в страхе разбегается; из-под потолка падает попович, любовник Хиври, которого она перед неожиданным приходом мужа спешно спрятала на чердак.
Наутро насмерть перепуганный Черевик идёт на ярмарку продавать кобылу. На пути его останавливают сговорившиеся с Грицко цыгане. Заняв Солопия разговором, они незаметно перерезают узду, уводят кобылу и привязывают вместо неё кусок красного рукава. Обернувшийся Солопий принимает рукав за чёртову свитку и бросается бежать. Но его ловят парубки (друзья Грицко), говоря, что он – вор, который пытался украсть кобылу «у доброго человека Черевика», а теперь хочет скрыться.
Солопия связывают, но его освобождает от уз как будто невзначай подошедший Грицко. В обмен на избавление Черевик вторично даёт согласие выдать за Грицко Параску. На протесты Хиври теперь уже никто не обращает внимания. «Сорочинская ярмарка» Гоголя завершается картиной весёлого свадебного пира.