<span>«Слово про похід Ігорів» - видатна пам'ятка культури Київської Русі. Написана невідомим автором, вона пройшла крізь століття, подолавши всі перешкоди. Це твір - героїчна, сповнена палкої любові до Вітчизни, до свого народу поема-заклик, яка тягнеться з сивої давнини, гаряче відлунюючи в серцях сучасних українців. Центральним образом «Слова...» є, безумовно, Руська земля.
По-перше, у творі згадується багато тодішніх географічних назв: Київ, Курськ, Чернігів, Новгород, Путивль, Сула, Дон, Донець, Дніпро-Славута т. д.
По-друге, дійовою особою в поемі виступає сама природа: звірі, птахи, ріки розмовляють, дощі стрілами надсилаються із неба, «криваві зорі світ провіщають», затемнення сонця пророкує поразку Ігоревім війську. Під час походу русичів на половців Руська земля «велить прислухатись землі незнаємої», щоб почути наближення ворога. В ході битви «земля гуде», «ріки мутно течуть». Після поразки російського війська «чорна земля під копитами кістьми була засіяна, а кров'ю полита».
Виразно малює автор картину туги і жалю Руської землі по загиблим воїнам: «Никне трава жалощами, а дерево тугою до землі прихилилось».
На протязі всього твору образу Руської землі протиставляється образ землі Половецької. Це її звоював великий київський князь Святослав, а князь Ігор і собі хоче списа зломити при полі Половецькому... чи шоломом пити воду з Дону». І непривітна і неласкава чужинецька земля до Ігоря Святославовича, бо принесла йому тільки поразка, ганьба і полон.
Перебуваючи в половецькому полоні, князь Ігор не забуває рідну землю, «мислю поле міряє од Дону великого до малого Дінця». Його дружина Ярославна звертається до вітру, сонця, Дніпру-Славуті, щоб вони допомогли Ігорю повернутися на рідну землю, бо «важко... Руській землі без князя...».
І коли Ігорю Святославовичу вдається втекти з полону, то й «землі раді, городи веселі, співають вони про давніх князів, про молодих виспівують».
Руська земля у творі - це те, що для наших предків було найдорожчим. Вони йшли в бій за землю Руську», за неї страждали і гинули. Та й сама Руська земля стогнала від князівських міжусобиць, «колишні часи і колишніх князів згадуючи!». Тому провідною в «Слові...» є ідея єдності всіх руських земель, адже, тільки об'єднавшись, удільні князі зможуть перемогти своїх ворогів, захистити Батьківщину.
«Слово про похід Ігорів» - поема слави, вірності і патріотизму наших предків, це наша історія. І як добре, що цей прекрасний твір
незважаючи на всі перешкоди: війни, стихійні лиха - таки дійшов до нас і каже до наших сердець, нагадуючи кожному, хто ми, чиїх батьків діти<span>.</span></span>
1. Олеся :» Тиха. без єдино. хмаринки на чолі, майстериця квітів,вишивок і пісень …. Вона була не звичайною дівчиною, Вона була красиво і чепурною. Олесею пишалася вся округа. Бувало. після роботи,вечероми,вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село… А вишивки Олесі висіли під склом у європейських музеях: в Лондоні,в Парижі,в Мюнхені та Нью — Йорку, хоча вона про це не знала. Мати учила її всьому. Була Олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. Легковажні хлопці трохи соромились Олесі, вважаючи її за горду і неприступну…»
<span>2. Образ України: <span>Один з окупантів, німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові: «Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова «нація» остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників…» </span></span>
Так i нi.
Повість Вольтера «Простак» закінчилась сумно. Однак Гордон, який до самісінької смерті приятелював з Простаком, стверджував: «Нещастя інколи йде на добре».. . а скільки ще чесних людей на світі можуть сказати: «У нещасті немає нічого доброго! »
Але у «Простакові» стан речей не зображений фатально безвихідним. За Вольтером, позитивний приклад поруч, за ла-Маншем, — у англії, яку так любить Простак.
Для того, щоб пояснити обидві точки зору, ми сьогодні пригадаємо трагічну долю мадемуазель де Сент-ів і гуронця, а також спробуємо зрозуміти сутність полеміки гуронця і Гордона в Бастилії.Перебування Простака в Парижі починається з в’язниці. і не вилізти б йому звідти довіку, якби не.. .
Утім, попередньо треба ще раз відзначити художню майстерність автора. У повісті є «дзеркальна» , перехресна ситуація: гуронець їде до Парижа передусім для того, щоб визволити з монастиря панну Сент-ів, а в результаті вона визволяє його.
Щоб визволити коханого, Сент-ів була вимушена зрадити його. Отже, для того щоб стосовно однієї людини здійснився акт справедливості (щоб Простака звільнили) , треба, щоб стосовно іншої людини здійснився акт несправедливості (панна Сент-ів змушена віддатися вельможі Сен-Пуанжу) . Такий стан справ називається беззаконням.
У Парижі панна де Сент-ів попросила єзуїта влаштувати її до «якоїсь доброї побожниці, яка уберегла б її від спокуси» . Яка їдка іронія Вольтера!
«Побожниця» , жінка, не менш поблажлива, чим єзуїт, висловлювалася ще ясніше:
«Леле, — казала вона, — рідко справи йдуть інакше в цьому дворі, такому ґречному, такому галантному, такому вславленому: найменші й найзвичайніші посади дають часто лише за таку ціну, якої вимагають од вас. Слухайте, ви викликали в мені довіру й приязнь: признаюся вам, що коли б я була така вперта, як ви, мій чоловік не посідав би тої невеличкої посади, з якої живе; він знає це й зовсім не сердиться.. . <...> Ваше становище набагато краще: мова йде про те, щоб повернути вашого чоловіка на світ божий і одружитися з ним; це святий обов’язок, і ви повинні його виконати. <...> Що за лабіринт неправди! Що за країна! »
Що стосується Простака, він «з’явився в Парижі й у війську під іншим іменем» , і в цьому разі зникнення імені можна тлумачити як зникнення тієї людини, яка його носила. Отримавши посаду, яка давала йому засоби для існування, він перестав бути самим собою.
<span>Мабуть, саме через ці реалії французького життя тієї доби «Простака» , на відміну від інших філософських повістей Вольтера, відносять до просвітницького реалізму.</span>