Опис
Грицик - сирота, жвавий, моторний, непосидючий, гарячковитий, має зіркі очі, знає татарську мову, пасе панську і селянську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик.<span>Санько - єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає, мрійливий, спокійний, розважливий, визнає першість Грицика, має талант характерника,уміє подумки віддавати накази і навіювати прохання.</span>
Тому що самe він створив збірник “Кобзар”.
<span><u>Івоніка</u>."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..." </span>"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" "Гарна була земля....Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
<span><u>Марічка</u>. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..." </span>"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."<span>"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."</span>
Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила допомогти їм. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
Ой, козаки,
Ви, бідші невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте…
Вона просить звільнених бранців заїхати до її родини в рідне місто Богуслав. Вона не хоче, щоб батько «збував великих маєтків» і викупляв її. Минуло багато часу, і дівчина вже перейняла іншу віру «для роскоші турецької. Для лакомства нещасного». Але я гадаю, що не можна вважати, ніби Маруся « потурчилась, побусурменилась». Хоча її життя пройшло в неволі, але героїчний вчинок залишився в пам’яті народу і вилився в думі.