Людям,які ніколи,нікому недпомагають,незнайоме слово безвідмовність.
Відповідь:
Пояснення:
1. Увага до неповторного внутрішнього світу людини. Приклад: композиція твору побудована навколо внутрішнього світу головного героя, а саме — його спогадів. Також, велика увага приділяється кожному персонажеві твору як неповторній особистоті
2. Прагнення поєднати ідеал з дійсністю. Приклад: хлопці прагнули зняти фільм за історіями Богдана та не зупинялися не перед якими труднощами на своєму шляху
3. Гострий конфлікт між добром і злом. Приклад: розповіді з подорожей Богдана. Епізод боротьби Богдана з однооким китайцем
4. Культ героїзму, активності, боротьби, сильної, вольової особистості. Приклад: будь-який персонаж твору вписується в цей образ.
<span>Сьогодні жив, завтра — що бог дасть.
</span><span>Ледача та дитина, которої батько не вчив.
</span><span>Було чим i панщину вiдбувати, i у дорогу ходити.
</span><span>Нiщо не наше, усе боже.
</span><span>Сатана зна, чим пiдштрикнути.
</span>
Соломія - мужня, вольова й ніжна жінка. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не пожалувала кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з Остапом вона перебуває у плавнях. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання. Пейзажні картини, використані автором, розкривають складність і трудність обставин, у яких доводилося Соломії боротися за життя Остапа, а відтак - за волю. Вольовий характер сильної жінки, коли вона відчула, що може не знайти тяжко пораненого Остапа, передається простими реченнями (або складносурядними) з багатьма дієсловами: «Соломія знесилилась і впала. їй стало душно. Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети». У малюнках природи письменник здебільшого використовує чорні й червоні барви: чорні - при зображенні мороку, осінньої ночі, червоні - в картинах пожежі. Обидва кольори співзвучні переживанням Соломії. «Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя - їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок. Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі…».