Моя сім’я дуже дружна, тому у нас вже давно склалися відмінні сімейні традиції, які ми всі дуже любимо і підтримуємо. Загальні традиції – це цікаві і захоплюючі дії або особливості, які підтримуються з року в рік. У кожній родині вони свої.
У нас склалася дуже хороша і цікава традиції в особливостях святкування Нового року. За цілий місяць ми з батьками малюємо картки з датами останнього місяця року, що минає: починаючи з першого грудня і закінчуючи тридцять першим грудня. Ці картки ми вивішуємо на довгу мотузку в вітальні, попередньо прикрасивши оригінальними малюнками кожну з них. Ми малюємо різні зимові сюжети: сніжинки, ялинку, сніговиків, ялинкові іграшки, морозні вікна і так далі. Коли всі яскраві картки з датами виявляються на почесному місці, починається найцікавіше.
героїчні, відважні, вони захищають свою землю, боряться з несправедливістю.
Однажды мы с родителями пошли в лес собирать грибы.Мы пошли в чащу леса.Я с родителями собрала много опят,лисичек и белый гриб.И вдруг мы услышали шорох.Мы притаились,вдруг-медведь.И из кустов выходит лось.Мы испугались.Лось был большой,рогатый и необыкновенный зверь.Я никогда не видела такого лося.Он ел листья с куста.Нам он очень понравился.Он окозался дружелюбныи добрым лосем.Мы ему дали несколько грибов.Я думаю,ему понравилось.Вот такое приключение у нас случилось с лосем.
Я схильний вважати, що дане твердження скоріше вірне. Чому?
Спробуємо розібратися.
Для більшості людей мати - це та, кого поважають, люблять, цінять. Заради неї готові на все.
Образ мачухи ж, навпаки, - зазвичай недолюблюють, адже вона не рідна. Часто у творах письменників та поетів вона виступає антагоністом.
У повісті Ольги Кобилянської земля - це такий самий персонаж, як і всі інші, лише не живий.
Я рахую, що все залежить від ставлення героїв до землі. Комусь вона, як мати рідна; комусь - мачуха. Наприклад, Михайло любить землю, невпинно обробляє її. Можна сказати, що він її поважає, цінить.
А його молодший брат Сава ставиться до землі, як до чогось, чим треба володіти (для повноцінного, "розгульного" життя). Жодних почуттів до неї він не має.
Отже, Кобилянська, мало того, що зображує землю, як дійову особу, вона робить її матір'ю та мачухою одночасно. Просто для різних персонажів вона різна.
<span>Часи козацтва у творчості Т. Г. Шевченка Часи козаччини - це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає - і краю немає, Куди воно поділося? Звідки взялося? - Ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за свободу. Він вірить, що Слава не поляже, Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, чия правда, кривда, і чиї ми діти. («До Основ'яненка») Велич і красу козацької звитяги Шевченко розкриває в поемах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Герої цих творів борються за свободу проти ворогів свого народу і перемагають. Картину волелюбності і мужності українського козацтва в боротьбі з турецько-татарськими ордами показано в поемі «Гамалія». З піснею вирушають запорожці визволяти своїх побратимів. Шевченко називає козаків «бідолаха», «Орлята», «Соколята», з захопленням малює картину бою, в якому козаки демонструють свою хоробрість, молодецтво, завзяття: Як птахів чорні, В диму козацтво сміливе літає, Ніхто на світі не втече! Полум'я не пече. І. Франко назвав поему «Гамалія» «вигуків козацького геройства, відваги і енергії». Шевченко зображує козаків мужніми, сильними, волелюбними людьми, ? Панували, добували І славу, і волю ... («Іван Підкова») Вони завжди перемагають в поемах Шевченка, бо борються проти гнобителів свого народу. Красу і велич козацької перемоги поет бачить у тому, що вони прагнуть не власного добра, а свободи і щастя свого народу. У поемі «Тарасова ніч» Шевченко зображує повстання козаків проти польської шляхти, яке очолює Тарас Трясило. Славний козак, «сизокрылый», він щиро вболіває за свій народ: Бідна моя Україна, Зломлена ворогами! Оспівуючи перемогу козаків над ворогами, Кобзар одночасно глибоко сумує: Де поділося козацтво, жупани? Куди поділась доля-воля, Гетьмани сиве? («Тарасова ніч») Для Шевченка козацтво завжди ототожнювалося з волею і славою України. У поемі «Гайдамаки» він показує козацько-селянське повстання 1768 року. Ватажки гайдамацького руху Максим Залізняк та Іван Гонта постають перед нами як справжні національні герої, піднесений народом і оспівані ним у піснях. Героєві поеми «Гайдамаки» Яремі Галайді притаманні всі риси справжнього козака: мужність, хоробрість, відданість справі, волелюбність, ненависть до ворогів і вірність у коханні. Саме такими сильними, Відважними і духовно красивими людьми бачив Шевченко борців за справу свого народу. Великий Кобзар пишався героїчним минулим українського народу. Боляче йому було думати, що від слави козаків, величі і краси козацької звитяги ? ... Осталися Могили по полю. («Іван Підкова»), Тому він оспівує героїв-козаків у своїх поемах, бо хоче, щоб вони назавжди залишилися в пам'яті народу і стали прикладом для нащадків. Ми повинні знати свою історію і пишатися нею, бо без минулого у нас немає майбутнього<span>.</span></span>
