Ответ:«Місце для дракона» - чарівна казка Ю. Винничука, що розповідає про події, які відбулись у Галичині в часи середньовіччя. У творі описується дракона, що був єдиним у своєму роді, харчувався травичкою і не знав бід. Проте підступному князеві закортілося віддати заміж свою доньку Настуню. Тоді князь вигадав, що доньку віддасть лише тому, хто переможе дракона, який насправді ще жодного разу нікого не кривдив.
І далі сталося нещастя – дракона вбили. А що ж дало це вбивство? Нічого. Це не принесло злагоди та миру, а завдало лише страждань. Особливу пану Лавріну, який до останнього свого дня не міг подолати муки власної совісті та друзям щиросердного дракона.
Це багатопроблемний твір, але головною проблемою його є вічна боротьба між добром та злом. Що ж перемогло? На мою думку, хоч фінал твору і сумний, все ж таки перемогло добро. Адже доки житимуть люди із сумлінням і передаватимуть свої знання іншим, наш світ ще матиме часточку добра. Лаврін не вбив дракона, він відчув смуток та жаль в його очах, прагнення жити, а отже, проявив милосердя. Новий правитель князівства не знаходить собі місця, його тривожать муки совісті.
«Місце для дракона» - казка, яка містить чимало фантастичного. А головна мета казки – зображення перемоги добра над злом. Я вважаю, що не зважаючи на всілякі негаразди, якими повен сучасний світ, добро переможе. Адже допоки житимуть на цій землі щирі та милосердні люди, ми матимемо надію на злагоду.
Объяснение:
<span>Матвей Парижский (ок. 1200 - 1259) : "Природа вложила в сердце каждого человека желание знания. Человек без образования, без воспоминания о совершившихся событиях впадает в ту тупость, которая свойственна животным. Его прозябание можно уподобить положению человека, заживо погребенного. Если вы забудете и презрите тех, кто умерли давно и оставили вас, кто вспомнит о вас самих?... Жить, избегая примера злых, следуя шаг за шагом примеру добрых.. . вот истинная цель книг, вот верное изображение обязанностей человека".</span>
Жыли были Лёлик и Болик:
Один лентяй -другой трудоголик.
У каждого из них был дом -
Один нормальный, другой верх дном.
Лёлик усердно работал при бане,
Болик весь день лежал на диване
Мирослава:
1.
Мирослава — дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка. При народженні
втратила матір; виховувала її проста селянка, змалку привчаючи дівчину до
всякої роботи.
2. Мирослава зростала
духовно багатою, незалежною, але зовсім не знала життя, була обмежена у
спілкуванні з людьми (тому й не підозрювала про темні справи батька). Звідала
виховання (навчилася володіти зброєю, бути витривалою). Головне для Мирослави —
бути вірною собі, завжди діяти так, як підказує сумління і серце, тому дівчина
виступає проти батька на боці тухольців, стає справжньою патріоткою, має
розвинене почуття справедливості. Вона не осквернила свого роду, рідної землі,
не зрадила, як її батько, а стала на праведний шлях боротьби з ворогом.
<span>3. У Мирослави ніжне серце,
але водночас вона — жінка-воїн: єдина з жінок брала участь у небезпечних ловах
на дикого звіра. Смілива, вольова, потрапивши в смертельну небезпеку, не
розгубилася. (Пропонуємо учням
зачитати або вивчити напам'ять уривок, в якому змальовується двобій Мирослави з
ведмедицею). У боротьбі тухольців з монголами дівчина виявляє себе
справжнім патріотом, мужнім, розумним, кмітливим воїном. Вчить тухольців робити
смертоносну зброю — метавки, сама бере участь у бою. Найяскравіше її основні
риси характеру проявляються у конфлікті між батьком-боярином і тухольською
громадою. Дізнавшись, що батько —зрадник, Мирослава відмовляється від нього й
переходить на бік тухольської громади. (Зачитуємо уривок з тексту.)</span>
<span>4. Доля Мирослави,
безумовно, трагічна. Дівчина любить батька, прагне врятувати його честь,
повернути на шлях єднання з народом, але це їй не вдається. Вона не знаходить
йому виправдання, бо через нього гинуть сотні невинних людей. Мирослава
покохала простого хлопця, який в очах її батька був хлопом. Близькими їй стали
Тухольщина та її мешканці. Вона намагається врятувати з полону Максима, не
задумуючись, що буде з нею самою. Виступає проти рішення Захара Беркута розбити
ворогів до останнього, вбивши при цьому й сина. «Замість батька дала їй доля
брата ... і мужа ...» Максим і Мирослава отримали благословення від Захара
Беркута. (Зачитуємо.)</span>
5. Портрет змальовано
народно-поетичними засобами. Її тонкий стан порівнюється з тополею; вона
«звинна, як вивірка», «рум'яніється, як рута», в неї «чорні, палкі очі».
Тухольці, милуючись нею, говорили (характеристика іншими персонажами): «От
дівчина! Тій не жаль би бути мужем». «Дивна дівчина! — думалось йому
(Максимові) раз по разу, — такої я ще й не видав ніколи!» «Дівчино! Чародійська
появо! — скрикнув він (Максим), вдивляючись у неї напів з тривогою, а напів з
глибоким поважанням. — Хто ти, і хто прислав тебе сюди з такими вістями? Бо
тепер я бачу, що ти не можеш бути Мирослава, дочка Тугара Вовка. Ні, ти, певно,
дух того Сторожа, котрого звуть опікуном Тухлі.»
<span>Мова героїні багата,
пересипана епітетами і порівняннями. У висловлюваннях Мирослави любов, поєднана
з почуттям власної гідності. (Зачитуємо
діалоги Мирослави з батьком, Максимом, Захаром Беркутом.)</span>
6. Автор ставиться до своєї
героїні з любов'ю і повагою. Він зачудований нею, пише, що все в ній зливалося
в таку «дивну чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, той довіку не
міг забути її лиця, її ходи, її голосу».
<span>Максим:
Мужність, відвага
Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний
молодець ... Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би
очарувати своєю рицарською вдачею!» Даючи устами ворога таку високу оцінку
вчинків Максима, І. Франко ще більше героїзує цей образ.
Сподіваюся що я вам допоміг!</span>